Мій вибір - NATO
Україна - США

США поддерживают расширение НАТО ("United Press International", США)
С 1994 г. США активно выступают за расширение НАТО путем проведения политики открытых дверей, разительно отличающейся от подхода ЕС, ставшего элитным клубом. В результате третьего раунда расширения, который, несомненно, пройдет в 2008-2010 гг., членами НАТО станут три государства западных Балкан.
11.04.2007 http://www.inosmi.ru/translation/233922.html


НАТО вперед? ("Polonia", Польша)
Дальнейшее расширение НАТО на Восток получило поддержку американского Конгресса.- Но это еще не означает, что Украина, Грузия и несколько балканских государств вот-вот окажутся в структурах альянса 'НАТО двигается к Востоку' - сообщает на первой странице газета 'Жечпосполита', имея ввиду одобрение американской ... ... чтобы политикам Запада и Востока выбить из головы идею дальнейшего расширения НАТО. Можно ожидать угроз Кремля, а также плача и сетования засмотревшихся на него политиков Западной Европы' - отмечает комментатор газеты 'Жечпосполита'. 'Пожалуй, Россия, ...
29.03.2007 http://www.inosmi.ru/translation/233695.html


60 лет порочной логики ("The International Herald Tribune", США)
В понедельник исполнилось 60 лет с того дня, когда Гарри Трумэн, выступая перед обеими палатами Конгресса, изложил политическую доктрину, которую позднее назвали его именем: 'На нынешнем этапе мировой истории практически каждой стране приходится выбирать один из двух альтернативных образов жизни'. ... что альянс не будет расширяться за пределы объединенной Германии. Теперь НАТО стремится еще дальше на восток, приглядываясь к Украине и Грузии. Так кого же считать параноиком - Путина или нас самих?
15.03.2007 http://www.inosmi.ru/translation/233419.html


Провокации по-дружески ("Sueddeutsche Zeitung", Германия)
Долгое время считалось, что США намерены разместить элементы своей ПРО, главным образом, в Чехии и Польше с целью отражения иранских ракет дальнего радиуса действия.. ... военных, заявив, что США рассматривают возможности для привлечения к проекту также и Украины. Пока неясно, как и в каком объеме будет осуществляться это сотрудничество, ...
14.03.2007 http://www.inosmi.ru/translation/233397.html


Что мы задолжали НАТО, и где ищет союзников Путин ("iHNed.cz", Чехия)
Недавнее выступление Путина в Мюнхене так напоминало советскую эпоху, что невольно задаешься вопросом - почему? и откуда этот тон? ... Например, такой еретический вопрос - что, собственно, приобрели США в обмен на расширение НАТО, который сегодня охватывает не только Центральную Европу и Прибалтику, но и заигрывает с идеей вступления Украины и Грузии? Кажущееся очевидным приобретением без больших расходов оборачивается не таким однозначным успехом перед ...
05.03.2007 http://www.inosmi.ru/translation/233230.html

В России  испугались вступления Украины в НАТО
В случае присоединения Украины к НАТО России придется идти на военные расходы, способные погубить все достигнутое в результате экономических реформ. Такое мнение высказал в четверг депутат Госдумы РФ, директор Института стран СНГ Константин Затулин.

«Мы в России не можем быть безразличными к этому вопросу, хотя бы потому, что в случае вступления Украины в НАТО России придется полностью перестраивать оборонную доктрину, идти на такие расходы, способные сожрать любые результаты экономических реформ, скромные ростки экономического возрождения», - сказал он, выступая на российско-украинской конференции в четверг в Москве, передает «Интерфакс-Украина».

Он напомнил, что недавно Конгресс США поддержал вступление Украины и Грузии в НАТО, хотя за этим та же «Украина никогда в Конгресс США не обращалась».

Как сообщал ForUm, Палата представителей конгресса США на заседании вечером в понедельник окончательно утвердила законопроект о поддержке вступления Грузии и Украины в НАТО, а также о выделении из американского бюджета финансовых средств этим странам в рамках программы «содействия в сфере безопасности» для подготовки к вступлению в альянс.
Как сообщили в секретариате палаты, законопроект под названием «Акт 2007 года о консолидации свободы в НАТО» поддержан конгрессменами простым большинством голосов без электронного голосования. 

На состоявшемся 15 марта заседании этот законопроект был утвержден американским сенатом и теперь он направляется на подпись президенту США Джорджу Бушу.

В законопроекте заявлена поддержка со стороны конгресса США «своевременному вступлению в НАТО Албании, Хорватии, Грузии, Македонии и Украины». «Грузия и Украина заявили о своем стремлении вступить в евроатлантическое сообщество и, в частности, стремятся вступить в члены НАТО», - говорится в документе. По данным авторов законопроекта, Грузия и Украина тесно сотрудничают с альянсом, чтобы соответствовать его критериям.

«Конгресс США призывает наших союзников в НАТО работать с Соединенными Штатами для реализации той роли, которую НАТО играет в продвижении глобальной безопасности, включая продолжение поддержки расширению и приему в члены достойных государств, в особенности посредством присоединения Грузии к Плану по членству в НАТО, а также через признание прогресса в продвижении Албании, Хорватии, Грузии, Македонии и Украины к выполнению требований и обязательств по членству в НАТО», - отмечается в тексте одобренного документа.

В нем также отражено решение включить эти страны в американскую программу «содействия в сфере безопасности» в рамках подготовки к вступлению в члены Североатлантического альянса, для чего из федерального бюджета США на 2008 год предусмотрено выделение «средств, которые будут необходимы для оказания содействия Албании, Хорватии, Грузии, Македонии и Украине».

Согласно справке, подготовленной 9 марта 2007 года бюджетным управлением конгресса США, расходы из американского федерального бюджета на оказание содействия Албании, Хорватии, Грузии, Македонии и Украине для вступления в НАТО составят в 2008 году в общей сложности $12 миллионов. На период с 2008 по 2012 годы управление прогнозирует расходы на эти цели в размере $30 миллионов.

«ForUm»  http://for-ua.com/ukraine/2007/03/30/032757.html 


КПУ предлагает осудить ьКонгресс США на специальном заседании Верховной рады 
Компартия Украины решительно осуждает принятие Конгрессом США закона о поддержке вступления Украины в НАТО. Об этом говорится в обращении партии, обнародованном пресс-службой.

Мы расцениваем подобные действия американских властей как грубое вмешательство во внутренние дела Украины, нарушение общепризнанных международных норм и прямую угрозу государственному суверенитету Украины", - говорится в обращении КПУ.

Компартия также обращается к Министерству иностранных дел с требованием адекватно и жестко отреагировать на вмешательство американских конгрессменов во внутренние дела нашей страны и считает необходимым обсудить сложившуюся ситуацию на специальном заседании Верховной рады. Кроме того, Компартия заявляет, что президент Виктор Ющенко обязан подчиниться требованиям Конституции и немедленно объявить о проведении на Украине всенародного референдума по НАТО, поскольку лишь украинский народ, а не американские чиновники, имеет неотъемлемое право на определение внешнеполитического курса государства.

Напомним, Палата представителей конгресса США 26 марта окончательно утвердила законопроект о поддержке вступления Грузии и Украины в НАТО, а также о выделении из американского бюджета финансовых средств этим странам в рамках программы содействия в сфере безопасности для подготовки к вступлению в альянс.

REGNUM   http://delo.ua/news/politics/ukraine/info-25987.html

Конгресс США выделил $110 млн на продвижение демократии за рубежом
Профильный комитет по иностранным делам палаты представителей конгресса США на заседании во вторник единогласно проголосовал за законопроект, который объявляет продвижение демократии в зарубежных странах государственой политикой США и выделяет на эти цели в течение ближайших двух лет $110 миллионов.

Документ под названием "Акт 2007 года о продвижении демократии" поручает также госсекретарю США назначить ответственных за продвижение демократии в диппредставительствах США при НАТО, ЕС и ООН, а также во всех боевых командованиях Вооруженных сил США, сообщили РИА Новости в секретариате палаты.

Госсекретарю США поручено при содействии директора национальной разведки, министра финансов и генерального прокурора "отслеживать и документировать внутри и за пределами США активы, принадлежащие лидерам недемократических государств", а также выявлять "иностранных партнеров таких лидеров" и следить за активами этих партнеров.

Отмечая необходимость усиления координации с другими демократическими государствами по продвижению демократии за рубежом, авторы законопроекта включили в его текст положение о выработке "более формального механизма" деятельности созданного в 2000 году в Польше с участием США международного "Сообщества демократий" (Community of Democracies) в составе 16 стран с целью фомирования "постоянного секретариата" этой организации и открытия ее официальной штаб-квартиры.
При этом в законопроекте заявлено о поддержке со стороны США инициативы Венгрии и ряда других европейских стран по созданию Международного центра по переходу к демократии, для чего из американского бюджета предусматривается выделение $3 миллионов на период с 2008 по 2010 годы. 

"Продвижение свободы и демократии в зарубежных странах является фундаментальным компонентом внешней политики США", - говорится в добренном комитетом законопроекте, авторами которого выступили 12 членов палаты представителей.

В документе указывается также, что США должны предоставлять политическую, экономическую и иную поддержку тем странам и неправительственным организациям и движениям, которые "хотят продвигаться к демократии". Для этих целей предусматривается создание в структуре госдепартамента США специального управления, которое будет отвечать за продвижение демократии в зарубежных странах, а также за консультации и сотрудничество с "неправительственными организациями, отдельными лицами и движениями" в странах, в которых США занимается продвижением демократии. 

При этом госекретарю США поручается ввести новые официальные должности "связного по демократии" (Democracy Liaison Officer) в аппаратах американских дипломатических представительств при НАТО, ООН, ОБСЕ, ЕС, Организации Американских Государств, Африканском Союзе и других региональных и многонациональных организациях, а также при региональных центрах госдепартамента по публичной дипломатии и "всех боевых командованиях Вооруженных сил США".

Госсекретарю США поручается также в течение 90 дней после принятия законопроекта представить в конгресс США подробные отчеты по всем странам, в которых необходимы усилия по продвижению демократии, с изложением главных направлений и планов по такой деятельности, включая, при необходимости, сведения в засекреченном виде.

В документе содержится поручение госдепартаменту США создать специальный мультимедийный интернет-сайт, к которому за соответствующей информацией могли бы обращаться неправительственные организации (НПО) и отдельные лица в зарубежных странах, которым требуется содействие со стороны США в продвижении демократии.

Руководителям американских посольств и дипломатических представительств в тех зарубежных странах, где США занимаются продвижением демократии, поручено разработать ежегодные планы по такой деятельности, а также осуществлять "техническую, финансовую и иную поддержку" НПО и отдельным лицам в таких странах, включая проведение с ними "периодических публичных встреч", посещая "точки, ассоциирующиеся с ненасильственными протестами в поддержку демократии и свободы", а также распространяя от имени диппредставительств "публичные заявления с осуждением грубых нарушений международно признанных прав человека" и других гражданских свобод.

Послам и дипломатам поручено также выходить на беседы с лидерами государств, где США добиваются продвижения демократии, а также выступать в университетах, перед молодежью и в СМИ страны пребывания на темы демократии и свободы.
При этом госсекретарю поручается разрешить доступ в американские диппредставительства в таких странах тем НПО и отдельным лицам, которые "привержены демократическим принципам, практике и ценностям".

Законопроектом предусмотрено также, что для поддержки усилий правительства США по продвижению демократии в зарубежных странах в созданный для этого целевой государственный "Фонд поддержки прав человека и демократии" должны быть перечислены бюджетные средства в размере $110 миллионов ($50 миллионов в 2008 году и $60 миллионов в 2009 году).

rian.ru   http://e-finance.com.ua/ru/finances/2007/03/28/Kongress_SShA_vydelil_110_mln_na_prodvizhenie_demokratii_za_rubezhom/

Конгресс США вбивает «осиновый кол» в отношения России и Украины
Конгресс США окончательно утвердил законопроект о поддержке вступления Украины в НАТО, сообщает РБК.  
Сегодня документ направили на подписание к президенту США Джорджу Бушу. "Акт 2007 г. относительно консолидации свободы в НАТО" предусматривает финансовую помощь из американского бюджета странам, которые готовятся присоединиться к Альянсу.
Как сообщается в документе, конгресс США будет способствовать своевременному вступлению в НАТО Украины, Грузии, Албании, Хорватии и Македонии. 

Для этого в следующем году Соединенные Штаты выделят 12 млн долл., а в период до 2012 г. - 30 млн долл.
Законопроект, получивший в понедельник одобрение конгрессменов, также содержит рекомендацию, включить Грузию и Украину в американскую программу "содействия в сфере безопасности" в рамках подготовки к вступлению в члены НАТО. Для этих целей предусмотрено выделение необходимых средств из федерального бюджета США на 2008 год.
Согласно справке, подготовленной 9 марта 2007 года бюджетным управлением конгресса США, расходы из американского федерального бюджета на оказание содействия Албании, Хорватии, Македонии, Грузии и Украине для вступления в НАТО составят в 2008 году в общей сложности 12 миллионов долларов. 

27.03.2007 http://www.niros.ru/news/15875.html

НАТО и активный нейтралитет Украины
Президент Віктор Ющенко проголошує незмінність курсу до НАТО, постійно і наполегливо твердить про приєднання до Євроатлантичної системи безпеки, фактично, домагається аби Україна визначилася за ним, Ющенком, у своєму історично-політичному виборі – слідувати інтересам США у світі, як своїм. 

Проте, це лише одна з альтернатив, і, як на нашу думку, не найкраща. Іншу позицію займає Прем’єр-міністр України Віктор Янукович, коли, обурюючись, висловлює своє занепокоєння однобічними рішеннями з питань формування системи глобальної безпеки як з боку Росії, так і з боку США, і наголошує, що «ми не хотіли б бути сторонніми спостерігачами цього процесу», і говорить про необхідність участі України в ньому. 

Головним документом, який покладений в основу сьогоднішньої зовнішньої політики США, можна вважати заяву про так звані принципи «Проекту нового американського віку», що з’явилася на світ у 1997 році, підписантами якої, серед інших, були майбутній віце-президент США Дік Чейні та міністр оборони Дональд Рамсфельд. Автори заяви переймаються питанням такого розміру оборонного бюджету, який «забезпечив би безпеку Америки і дозволив відстоювати її інтереси в новому столітті». Слід відзначити, що військовий бюджет — завжди пропорційний загальнодержавному бюджету, відповідний національній економіці і покладається на демографічний ресурс країни. Населення США складає близько 4% світового, територія – 7%. За визначенням експертів, лише неграмотність і злиденність більшості населення землі дозволяє цим декільком відсоткам панувати. 

Двополярний світ знищений з руйнуванням «Берлінської стіни» і розпадом Радянського Союзу, новий конкурент ще слабкий, проте вже заявляє про себе. Отже завдання забезпечення всепоглинаючого глобального володарювання вимагає від США все більшого додавання зусиль. А сама по собі імперська спрямованість вимагає руху з поширення володарювання, яке, в свою чергу, обумовлює необхідність утримання завоювань. США поспішають, адже, якщо економічний потенціал ще дозволяє очікувати, то демографічний – ні. Мова йде про визнання наявності порогу можливостей. Відтак конче виникає потреба в країнах-сателітах, що відстоюватимуть імперативи країни-лідера. 

Здавалось би, США сьогодні не ведуть прямого геополітичного і військового суперництва, лише завжди і усюди пропагують та відстоюють демократичні цінності, проте 40% усіх військових витрат у світі припадає саме на Сполучені Штати Америки. За одними свідченнями, саме Мадлен Олбрайт належить ідея «війни без обмежень за часом та географією», за іншими, міністр оборони Дональд Рамсфельд надавав Джордж Бушу-молодшому на розгляд два плани безкінечних військових дій, рішення за якими тимчасово було відкладено. Такі ж підходи відстоював і відстоює віце-президент США Дік Чейні. Справа не в тому, кому належить пріоритет у поширенні ідеї, важливо інше – в політичних колах США давно визріла і знайшла практичне втілення ідея військово-політичних альянсів, які поновлюються щоразу, коли ті чи інші країни припадають на географічні сектори сфери інтересів Америки на різних етапах нескінченних війн. 

Доктрина «справедливої війни», коли війна ведеться в ім’я «найвищого авторитету» і переслідує «благі наміри», поступилася новій доктрині «безкінечної війни». Отже питання виправданості військових дій через конкретну мету їх досягнення, що і досі було більш ніж спірним, позбавилося і цієї «вади». Заявлена війна з тероризмом аж ніяк не виправдовує війну в Афганістані, Іраку, просування НАТО на Схід. За новими підходами військові дії можуть бути виправдані без надії на досягнення будь-якої остаточної мети, вони, взагалі, не потребують мети, метою є сама війна заради війни. Мадлен Олбрайт, часів перебування її на посаді держсекретаря Президента США, у відповідь на вимоги голови Об’єднаного комітету начальників штабів, що виступав проти застосування військового втручання в Боснії і, за традицією «справедливої війни», вимагав аби військові дії мали чітку і зрозумілу мету, адекватні засоби і стратегічне спрямування, обурливо проголосила: «Який сенс мати таку чудову армію, про яку ви постійно твердите, коли ми не можемо її використати?!» Але ж, за тими самими канонами ведеться й війна з тероризмом. Це — тотальна війна. Американці твердять, що вони борються з чисельною кількістю ворогів. 

«Далеко хто з них знаходяться далеко відсіля. Мова йде, перш за все, про Афганістан і Ірак. Проте ми не збираємося на цьому зупинятися», — наголошують «яструби» з Білого дому. Відтак ми маємо війну тотальну і безкінечну – не обов’язково безперервну, проте з невизначеною тривалістю, метою, засобами і просторовим розмахом в ім’я імперських амбіцій і економічного процвітання Сполучених Штатів Америки. Нового погляду питання війни і миру набули в Російській Федерації. Мова йде про доктринальне поєднання понять воєнної і невоєнної загроз, що на думку російських аналітиків, являє собою нову епоху – епоху набуття принципово інших визначень, коли «війна перетворюється у політику, а політика у тотальну війну». Це вже не знаменита «формула «Клаузевіца» — це її «неевклідова» трансформація (див. В. Карпец, «Политический журнал»). 

Відповідні ідеї вперше стали надбанням широкого загалу завдяки президенту російської Академії військових наук генералу армії Махмуду Гарєєву. Розкриваючи зміст своїх положень про єдність в сучасному світі воєнного і невоєнного, пояснюючи особливості застосування комплексних несилових методів для здобуття перемоги в геополітичному протистоянні, генерал зазначає: «В книзі Пітера Швейцера «Перемога — Роль таємної стратегії адміністрації США в розпаді Радянського Союзу і соціалістичного табору» і інших публікаціях останніх років переконливо доводиться, як об’єдналися понад 400 найбільших світових банків, аби повалити ціни на нафту, як проводили спеціальну операцію по створенню руху «Солідарність» у Польщі, обрання кардинала Войтили на пост Папи Римського, як втягнули СРСР в афганську війну і багато іншого. 

До речі, одним із генераторів втілення цієї політики був на той час Гейтс, що став зараз міністром оборони США» (див. www.rusk.ru). Зрозуміло, що прагматичні американці сьогодні переймаються виключно своїми інтересами, як це було і під час «холодної війни». Адже, якщо б вони будували свою політику на пропагуємих демократичних цінностях, в основу яких покладений принцип людяності, а не розставляли де тільки можливо проамерикански налаштовані диктаторські режими, вони програли б. У тому, що США відстоюють інтереси інших країн, здійсняючи свою зовнішню політику, сумніваються навіть союзники. Згідно останніх опитувань служби Харріса, вірять в це 36% німців і лише 19% канадійців. За даними німецького центру «Emnid» 68%, населення Германії погодилося з тим, що США спрямовані на збереження однополярного світу і нав’язують свою волю іншим країнам. Лише 22% — не погодилися, і ще 10% відмовилися висловити свою думку. Свою підтримку Путіну висловили французи й інші європейці. Можна з упевненістю говорити, що жорстка риторика мюнхенської промови Володимира Путіна була обумовлена, зокрема, і суспільними очікуваннями «Старої Європи». 

Це сьогодні міністр закордонних справ Німеччини, союзника США, говорить, що перед тим, як оприлюднювати плани розміщення американських військових баз в Польщі і Чехії, слід було заручитися порозумінням з Москвою, заступник керівника «лібералів» в європейському парламенті, член президії Вільної демократичної партії Німеччини Сільвана Кох-Мерін закликає канцлера ФРН Ангелу Меркель, як діючого голови ЄС, прийняти рішучі дії проти розташування американської системи ПРО у Польщі і Чехії. Заява російського президента в Мюнхені про неприйнятність однополярного світу, коли він виступив проти односторонніх, нелегітимних дій США, які ведуть до створення нових центрів напруги, знайшла відгук в арабському світі, і до того ж серед країн, що орієнтувалися на США, зокрема Аравії, Катарі та Йорданії, уряди яких, за заявами в ЗМІ, «повністю розділяють цю точку зору». 

Американські експерти визнають, що приблизно у 2040 році, ВВП Китаю зрівняється з американським. А коли рахувати, що національна міць визчається (спрощено) за формулою як ВВП помножений на населення країни, то США задовго до цього часу поступиться своїм місцем світового лідера. Сьогодні часто звучить, що Москва вибудовує трикутник Індія-Росія-Китай. Про антинатовську коаліцію – трикутник Москва-Дейлі-Пекін говорив ще колишній прем’єр-міністр Росії Євген Примаков під час операції НАТО в Югославії. Сьогодні Росію найбільше цікавить інтеграція з Китаєм, котрий поступається рівнем ВВП лише США, та з Індією, яка конкурує з економіками країн Євросоюзу і з якою Росію — спадкоємницю Радянської імперії — пов’язують давні дружні стосунки. Особливу увагу Росія приділяє Ірану, прагне долучити до своєї коаліції Пакистан, активно впливає на події в Середній Азії. Отже, просування НАТО на Схід набуває виключного значення для США, оскільки розклад сил на Євразійському континенті, що зосереджує у собі світові як природні, так і людські ресурси, та до того ж все більше схиляється в азійський бік, має не тільки ключове значення у збереженні гегемонії, а й визначає безпеку щодо існування самої країни. Через розширення НАТО на Схід Сполучені Штати намагаються вирішити декілька питань: це й «оживити» свою вагу у «Старій Європі», і здобути людський ресурс та географічний потенціал задля відтворення свого впливу і нових надбань на азійському напрямку.

Єдина Європа – це міф, скільки б не намагалися її денаціоналізувати, релігійно уніфікувати та масифікувати. І не тільки через обставини впливу протиборчих сил цьому об’єднанню ззовні, а й з причин ментального супротиву із середини. До того ж Європа старішає, потерпає її демографічна складова. До 2050 року співвідношення працюючих і пенсіонерів зміниться з 5:1 до 2:1. Отже, серед інших, постає питання як про утримування своєї армії, так і її комплектування. Якщо у 2000 році населення Європи складало 728 млн., то згідно прогнозів на 2050 рік цей показник не перевищить 600 млн., а скоріше усього складе 556 млн. чоловік. Поміж 2000 і 2050 роком, згідно підрахункам, Європа втратить населення рівне Німеччині, Нідерландам, Бельгії, Швеції, Данії і Норвегії разом узятих. При збереженні сучасних демографічних темпів до кінця ХХІ сторіччя населення Європи складатиме третину теперішнього (зокрема в Україні сьогодні на одного народженого приходиться два померлих). Африканці і азіати стали частиною західноєвропейської культури. Марсель, наприклад, визначають вже не як французьке місто, а п’ята частина Вени – мусульмани. У Лондоні попередня корінна більшість до 2010 року перетвориться на меншість. Експерти говорять про «тиху експансію», мусульманську навалу і про Єврабію на горизонті. Насьогодні так і неподолані наслідки ступору, коли у Нідерландах і Франції неочікувано для багатьох виступили проти проекту єдиної Конституції для ЄС.

Все голосніше лунають націоналістичні гасла і все більшого поширення набувають антиамериканські настрої та антиглобалістичні заклики. За таких умов, в інтересах США підтримання контрольованого процесу дезінтеграції Європи в цілому. Аналогічні підходи у Білому домі і до України. Відтак Джордж Буш-молодший і його команда життєво зацікавленні були у просуванні до влади й утриманні при ній того, хто позбавлений рішучості, сміливості і твердості, хто за гаслами захисту національних цінностей спрямовуватиме Україну у фарватері інтересів США, а у разі зустрічного супротиву, внаслідок своїх особистих якостей, утримуватиме країну в режимі балансування, керованої некерованості. Зрозуміло, йому допомагатимуть…

Свідчення правильності вибору — наше сьогодення. Справи, точніше результати вправ в державному управлінні з моменту приходу до влади президента Ющенка – тому доказ. Саме йому слід завдячувати остаточній зневірі народу у бажанні владних інституцій відстоювати їх громадянські права. Його «вміла політика» не на словах, а на ділі, сприяє розламу країни на Захід і Схід, загостренню політичного протистояння, поширенню культурно-ціннісного конфлікту в суспільстві, соціальній і духовній деформації. Це від нього сліпа зневага до зовнішніх загроз і погорда щодо питань національної безпеки. У Росії віце-президент Колегії військових експертів генерал-майор Олександр Владіміров визначає: «Основні виклики національній безпеці Росії зовнішнього характеру пов’язані з двома глобальними тенденціями: загальною глобалізацією усіх сфер планетарного буття і з «дифузією етносів і рас».

Перша з цих глобальних тенденцій смертельно загрозлива можливістю остаточної втрати Росією власної ідентичності і національного суверенітету, друга – можливістю остаточною втратою російським суперетносом свого історичного місцерозвитку. В цьому плані ми вважаємо важливим визначити сутність стратегічних відносин Росії і її головних геополітичних партнерів-супротивників. Аналіз цих відношень дозволяє констатувати наступне. Відношення Росії з США – односторонні, тобто, вони творять, а ми – реагуємо. Відношення з Західною Європою – односторонні, вони нас вчать, судять і «розширюються», а ми вже навіть не вишкіряємося. Відношення з Китаєм також односторонні – ми їм «вливаємо» наші технології і зброю, а вони нам говорять «спасибі» і заповнюють наші далекосхідні простори своїм населенням. Відношення з мусульманським світом односторонні – ми «обороняємося, страждаємо і терпимо», а вони наповнюють нашу європейську частину і наші міста, перероджують наш російський правовірний іслам, вичавлюють наш російський суперетнос з його економічної ніші і його місця розвитку, а також залякують наше населення і владу терором. Ми впевнені, що така радикальна зміна зовнішньої геостратегічної ситуації потребує формування нових цілей і завдань Росії у зовнішній сфері, а також принципово нового вирішення питань силового забезпечення її зовнішнього суверенітету, геоекономічних і геополітичних спрямувань. А це і є абсолютно доктринальні питання, які і повинні бути відображені у новій Воєнній доктрині Росії» ( «Российские вести», 16.10.06).

Отже, якщо Росія і розглядає сьогодні Китай у якості стратегічного партнера, то тимчасового. У стратегічному майбутньому відверто бачить його у якості потенційної загрози. Це ще раз підкреслює, що нинішні реалії зовсім інші і треба мислити жорстко, прагматично і на майбутнє. А що ж Україна? Доволі просте і однозначне визначення на кшталт: «Всі нас, а ми — самі себе…». Одну з найбільших небезпек для цілісності країни складає її так звана політична еліта. Саме за таких умов, коли країна втягнена у внутрішні «розборки», вона не спроможна комплексно підходити до оцінки геополітичної ситуації і визнати, що характер викликів сьогодення потребує перегляду воєнної доктрини і інших визначень щодо стратегії національної безпеки. Проте, на світ з’являється інша «Стратегія національної безпеки України», відповідна до ангажованої з-за океану політики. На підтвердження. Український Президент, оголосивши «Стратегію національної безпеки України», де зазначається, що Україна «розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення Українським народом свого невід’ємного права на самовизначення», об’єднавши підпорядкований НСНУ з БЮТом, «відряджає» свою нову стару подружку і соратницю Юлію Тимошенко до Сполучених Штатів задля обговорення створеної ними же конституційної кризи та започаткованої, за часів її ж урядування, проблеми енергопостачання України. На іншому континенті представниця об’єднаної опозиції говорить, у заданому руслі, і про острахи щодо зазіхань на незалежність України з боку Росії. Отже, за океаном визначаємося (і призначаємося?), а народом лише прикриваємося. Штрих. В «Стратегії…», оголошеній Президентом, визначається, що «правоохоронні органи України в їх нинішньому стані неспроможні здійснювати надійний захист прав і свобод людини і громадянина, ефективну боротьбу із злочинністю, зокрема організованою, криміналізацією економіки, корупцією», і при цьому фахівець з цієї розрухи — екс-міністр МВС Юрій Луценко — посідає місце радника президента і започатковує псевдорух під назвою «Громадянська самооборона»…

Отже самі політики в Україні створюють загрозу національній безпеці, до того ж на догоду третім силам. Російський генерал Владіміров говорить, що «для гарантованого вирішення завдань національного виживання Росія має ресурс історичного часу приблизно 15-30 років на всі заходи державної військової реформи і всі інші національні проекти». Україна вже часу не має. Проблема визначення є більш ніж нагальною. Ні Сполучені Штати, ні Росія сьогодні не бачать Україну самостійною і в якості нейтральної країни, адже кон’юнктурна політика так званої української політичної еліти, що в своїй більшості не є національною, оскільки її спрямування жодним чином не відповідають національним інтересам, більш того, такі дії з повною відповідальністю можна називати зрадою. На відміну від планів вступу Грузії до НАТО, що вельми не подобається Росії, проте з якими вона все ж таки готова змиритися, плани входження України до блоку зустрічатимуть активний супротив Кремля.

Приєднання до Північноатлантичного альянсу Грузії означає для США втягування в етнічний грузинсько-абхазьський конфлікт на боці однієї з сторін, іншу з яких активно підтримуватиме Росія. Відповідно, ситуація довкола Грузії стане «розмінною монетою» у російсько-американських відносинах. Ситуація зі вступом України до НАТО вельми неоднозначна. Геополітичне значення контролю над Україною не можна переоцінити. І справа тут не тільки в географічному положенні України і перспективі здобуття можливості впливу на країни Причорномор’я та Південно-Східної Європи, проблема пролягає в площині контролю Україною нафто- і газопроводів, через які прокачується нафта і газ до Західної Європи, головного споживача енергоносіїв – фундаментальних складових російського бюджету. Для Росії це не тільки проблема військової безпеки і необхідність відтворювати заново систему оборони країни і відповідну інфраструктуру.

Сьогодні на зміну пануючим, проте за інерцією, ще існуючим імперським забобонам, коли у своїй більшості російська політична еліта помилково вважала, що її розбіжності з елітами пострадянського простору, в т.ч. з українською, впливає на всіх окрім самої Росії, приходить розуміння, що поза історією Київської Русі і без Києва, Росії загрожує духовно-психологічна і культурна мутація. Росія може знайти ідентичність і морально-психологічну опору лише у Києві, у лоні Печерської лаври, у стінах Софійського собору. Для України інтеграція в НАТО це входить до нагальних питань. По-перше, проти приєднання до Північно-Атлантичного альянсу більшість українців. І справа не тільки в пануючих стереотипах, а і в небажанні бути «гарматним м’ясом» задля утвердження інтересів США на світовій арені. По-друге, є острах стати плацдармом для бойових дій, коли над головами українців з’ясовуватимуть стосунки протиборчі табори. Сьогодні проблема набула додаткового загострення у зв’язку із заявами про розгорнення елементів протиракетної оборони США у Польщі і Чехії, що потенційно загрожуватиме щонайменш падінням уламків ракет, що міститимуть у собі фрагменти ядерних, біологічних чи хімічних набоїв. По-третє, дуже реальним виглядає загострення відносин між США і поновлюючою свій світовий статус Росією, нехай і Московією, проте спорідненою з Україною історично і духовно.

Отже для України, як на наш погляд, мова повинна йти про нейтралітет, проте не той, що може бути прирівняний до ізоляціонізму, а про активний нейтралітет, коли Україна, за словами Януковича, «повинна бути стабільною територією, передбачуваним партнером і відігравати роль надійного мосту між Європейським Союзом і Росією», ставши до того ж і «воротами» трансконтинентального «євразійського мосту». Інтереси США і Росії щодо розширення НАТО на Схід не співпадають.

Відповідно, ключовим питанням для України постає її позиція у трикутнику «США-Україна-Росія» щодо відношення до НАТО. Час багатовекторності минув. На нашу думку, позиція України повинна не тільки збігатися за спрямованістю з інтересами Росії – максимальна співпраця з Північно-Атлантичним альянсом поза вступом і членством України у ньому, — а й відповідати рівню взаємодії з Росією. Геостратегічне мислення України повинно бути без виключень спрямоване на відтворення ролі Росії як одного з основних акторів у світі. Виключно важливим як для України, так і для Росії є стратегічне партнерство, яке повинно бути підтверджено, скажімо, Декларацією «ПРО СТРАТЕГІЧНЕ ПАРТНЕРСТВО».

Найважливішим чинником змістовного наповнення Декларації має стати і місце підписання, а саме – місто Київ, для набуття нею сигніфікативного значення (від лат. significatium – позначуване) – «Київська декларація». Єдина узгоджена позиція співробітництва України і Росії з країнами-членами НАТО сприятиме трансформації альянсу в якісно іншу структуру, разом із закріпленням позицій України і Росії посилюватиметься вплив європейських країн усередині НАТО, зростатиме роль Європейського Союзу й інших світових центрів — Китаю, Індії, Індонезії, Ірану, Бразилії, Південно-Африканської Республіки тощо, що, безперечно, врівноважить взаємовиключні тенденції світового розвитку. * Аватар (картинка, сопровождающая текст) — авторский.

 http://www.vsesmi.ru/news/609267/

 

 

 

 


© Інститут Трансформації Суспільства 2007 - 2017.
При повному або частковому використаннi матерiалiв посилання на сайт "Інституту Трансформації Суспільства" є обов'язковим.
Вiдповiдальнiсть за достовiрнiсть матерiалiв покладається на їх авторів.
Контактні телефони: (044)235-98-28      (044)235-98-27