Мій вибір - NATO
Середземноморський діалог. Стамбульська ініціатива

Середземноморський діалог

Середземноморський діалог НАТО було розпочато Північноатлантичною радою у 1994 році з метою допомоги в забезпеченні регіональної стабільності і безпеки, досягнення кращого взаємного розуміння і долання хибних поглядів країн — учасниць Діалогу на політику і цілі НАТО. З часом кількість країн — учасниць Діалогу зросла: Єгипет, Ізраїль, Мавританія, Марокко і Туніс приєднались у 1994 році, за ними Йорданія у 1995 і Алжир у 2000 році.

Діалог віддзеркалює думку Альянсу про те, що безпека Європи тісно пов’язана з безпекою і стабільністю у Середземномор’ї. Він став невід’ємним елементом адаптації НАТО до клімату безпеки після холодної війни і важливим компонентом політики розширення зв’язків і співпраці Альянсу.

Спочатку НАТО хотіла створити форум для розбудови довіри і прозорості, де держави Альянсу могли б краще розібратися у підходах країн — членів Діалогу до безпеки, а також для долання хибних поглядів на цілі і політику Альянсу. Потім політичні дискусії стали частішими й інтенсивнішими, а Діалог отримав вдосконалену структуру і більше можливостей для конкретної співпраці.

Початок Середземноморського діалогу та його подальший розвиток ґрунтуються на важливих принципах:

• Розвиток Діалогу ґрунтується на спільній заінтересованості. Це означає повагу до специфічної регіональної, культурної і політичної ситуації в кожній окремо взятій країні Середземномор’я і взяття цих факторів до уваги в контексті Діалогу. Чітко вказується на те, що Діалог є дорогою з двостороннім рухом, де країни-партнери беруть на себе частку участі в спільних зусиллях. Діалог базується на отриманому досвіді і вигоді від розвитку інших партнерств НАТО.

• Діалог розвивається у плані участі та змісту. Така гнучкість забезпечує зростання кількості партнерів та розвиток його змісту.

• Усім партнерам у Середземномор’ї пропонуються заходи зі співпраці з НАТО та обговорення питань на однаковій основі. Країни — учасниці Діалогу вільно вибирають для себе масштаб та інтенсивність своєї участі, що забезпечує певний рівень самовизначення. Такі недискримінаційні рамки є важливою рисою Діалогу і ключем до його розвитку.

• Діалог повинен доповнювати і підсилювати інші міжнародні зусилля, такі як Барселонський процес Європейського Союзу (Євросередземноморське партнерство) та Середземноморська ініціатива Організації з безпеки та співробітництва в Європі.

Діалог має як політичний, так і практичний виміри.

Політичний вимір
Політичний діалог складається з регулярних зустрічей, в яких на індивідуальній основі беруть участь країни — учасниці Діалогу і члени НАТО, а також багатосторонніх зустрічей, в яких беруть участь усі сім країн — учасниць Діалогу і держави НАТО. (У НАТО двосторонні зустрічі називають “Засідання НАТО + 1”, а ті, в яких беруть участь усі учасники — “Засідання НАТО + 7”). І ті й інші відбуваються як на рівні послів, так і на робочому рівні. Політичний діалог також охоплює багатосторонні конференції на рівні послів та візити вищих посадових осіб. Індивідуальні політичні консультації з країнами-учасницями проводяться щорічно як на рівні послів, так і на робочому рівні. Ці дискусії дають можливість обмінятись поглядами з широкого кола питань, які стосуються безпеки в Середземномор’ї та подальшого розвитку політичної і практичної співпраці в
рамках Діалогу.

Стамбульське рішення про створення більш амбіційної і розширеної структури Середземноморського діалогу передбачає посилення політичного діалогу, зокрема організацію засідань на рівні міністрів та ухвалення спільної політичної декларації якомога раніше. 8 грудня 2004 року міністри закордонних справ держав НАТО та їх партнери з країн — учасниць Середземноморського діалогу вперше зустрілись на рівні міністрів під час робочої вечері з приводу десятої річниці Діалогу. На цій зустрічі проявилися спільні погляди країн-учасниць на необхідність посилення громадської дипломатії з метою створення більш позитивного образу НАТО, підвищення рівня довіри і кращого розуміння політики та цілей Альянсу країнами регіону. В рамках цього процесу Генеральний секретар НАТО зустрівся з главами держав та урядів, а також з провідними міністрами під час важливих візитів до кран — учасниць Діалогу наприкінці 2004 і на початку 2005 року.

Практичний вимір
Середземноморський діалог також спрямований на розвиток практичної співпраці. З 1997 року розробляється щорічна робоча програма, до якої входять семінари, робочі зустрічі та інші практичні заходи. Робоча програма поступово розширюється і містить нові заходи в 21 сфері співпраці, зокрема у галузі інформації, науки і довкілля, цивільного планування на випадок надзвичайних ситуацій, врегулювання криз, оборонної політики і стратегії, безпеки кордонів, легкої і стрілецької зброї, розмінування в гуманітарних цілях, оборонної реформи і оборонної економіки, а також консультації з питань тероризму і розповсюдження зброї масового знищення.

Військова складова щорічної робочої програми передбачає запрошення країн Діалогу на навчання НАТО/ПЗМ як спостерігачів і учасниць, до участі в курсах та інших навчальних заходах в Школі НАТО в Обераммергау, Німеччина і Оборонному коледжі НАТО в Римі, Італія, та до відвідання інших військових установ НАТО. До військової програми також входять дружні візити кораблів постійної військово-морської групи НАТО до портів, навчання інструкторів на місцях мобільними навчальними групами НАТО та візити експертів НАТО з метою оцінки можливостей подальшої співпраці у військовій сфері. Двічі на рік проводяться консультації в рамках військової програми за участю військових представників НАТО і семи країн — учасниць Середземноморського діалогу. У листопаді 2004 року в штаб-квартирі НАТО в Брюсселі відбулося офіційне засідання Військового комітету НАТО на рівні начальників Генеральних штабів за участю представників семи країн — учасниць Діалогу, що стало проявом поглиблення Діалогу.

Під час дискусій увага була зосереджена на необхідності ефективного обміну антитерористичною розвіду- вальною інформацією та способах її забезпечення спільними зусиллями. Практична взаємодія між НАТО і країнами — учасницями Середземно- морського діалогу знайшла своє ефективне втілення в участі, яку Єгипет, Йорданія Марокко брали в минулому і беруть нині в операціях під проводом НАТО в рамках Сил втілення (ІФОР) і Сил стабілізації (СФОР) в Боснії та Герцеговині, а також в Силах Косова (КФОР).

У напрямку справжнього партнерства
Заходи з поглиблення співпраці з країнами — учасницями Середземно-морського діалогу були запроваджені на самітах НАТО в Вашингтоні (1999 року) і Празі (2002 року). На Стамбульському саміті в 2004 році Діалог просунувся на крок вперед у напрямку перетворення на справжнє партнерство.

Користуючись зростанням можливостей ефективної співпраці з країнами —учасницями Діалогу, лідери держав — членів Альянсу запропонували більш амбіційне і розширене партнерство. Це рішення ґрунтувалось на прагненні взяти до уваги інтереси країн — учасниць Діалогу і скористатись досвідом та інструментами, виробленими НАТО в рамках інших програм партнерства. Головні цілі Серед- земноморського діалогу залишаються незмінними, але в майбутньому увага буде зосереджена на розвитку більш практичної співпраці. Специфічні завдання полягають у посиленні політичного діалогу, досягненні оперативної сумісності (тобто поліпшенні здатності військових з країн — учасниць Діалогу співпрацювати зі збройними силами НАТО), допомоги в боротьбі проти тероризму і співпраці у сфері оборонної реформи.

Пропонується розширювати і посилювати практичну співпрацю в пріоритетних сферах, серед яких спільні дії, спрямовані на краще пояснення зусиль НАТО з трансформації та співпраці; підтримку співпраці між військовими задля досягнення оперативної сумісності; розширення масштабу участі підрозділів з країн — учасниць Діалогу в операціях під проводом НАТО з реагування на кризові ситуації, таких як гуманітарна допомога та ліквідація наслідків катастроф, пошуково-рятувальні роботи і операції з підтримання миру; розвиток демократичного контролю над збройними силами та сприяння прозорості оборонних планів і бюджетів; боротьба з тероризмом, наприклад, за допомогою ефективного обміну розвідданими і в контексті морських антитерористичних заходів у Середземномор’ї; допомога НАТО в доланні загрози з боку зброї масового знищення; розвиток співробітництва в сфері безпеки кордонів, наприклад, у зв’язку з боротьбою з тероризмом чи розповсюдженням і контрабандою легкої і стрілецької зброї; і вдосконалена співпраця у сфері цивільного планування на випадок надзвичайних ситуацій, зокрема можливість, у разі виникнення катастрофічної ситуації в середземноморській країні-партнері, звернутись по допомогу до Євроатлантичного центру координації реагування на ката-
строфи, розташованого в штаб-квартирі НАТО.

Розвивається співпраця і в інших сферах. Це — управління повітряним простором, озброєння, концептуальні аспекти оборони і безпеки, оборонна реформа і економіка оборони, наукові і екологічні питання, матеріально-технічне забезпечення, медичні питання, метеорологія, океанографія, стандартизація, навчання і підготовка, питання військової освіти, тренування і доктрин.

Вдосконалена співпраця може охоплювати активне використання таких механізмів, як Політика цільових фондів, згідно з якою в ряді країн — учасниць Партнерства заради миру підтримуються такі проекти, як знешкодження наземних мін а інших боєприпасів; розробка планів дій та індивідуальних програм співпраці; надання більш широких можливостей для участі в освітніх і тренувальних програмах і навчаннях. Для розвитку широкомасштабної участі середземноморських країнпартнерів у цих вдосконалених заходах потрібні також відповідні правові механізми та механізми безпеки, а також домовленості щодо зв’язків.

Стамбульська ініціатива співпраці


На саміті у червні 2004 року як додатковий інструмент Альянс ухвалив Стамбульську ініціативу співпраці і запропонував заінтересованим державам ширшого Близького Сходу, починаючи з країн — членів Ради співробітництва країн Перської затоки (Бахрейн, Кувейт, Катар, Оман, Саудівська Аравія та Об’єднані Арабські Емірати) взяти у ній участь. До середини 2005 року Бахрейн, Кувейт, Катар, Оман, Саудівська Аравія та Об’єднані Арабські Емірати вже прийняли запрошення, і Альянс сподівається, що інші зроблять теж саме. Мета полягає у розвитку взаємовигідних двосторонніх відносин з країнами регіону як засобі посилення регіональної безпеки і стабільності, з особливим наголосом на практичній співпраці у сфері безпеки і оборони. Головними пріоритетами є боротьба з тероризмом і розповсюдженням зброї масового знищення. Ця

Ініціатива доповнює інші міжнародні процеси та ініціативи в цьому регіоні, зокрема паралельний, але особливий Середземноморський діалог НАТО. Проте вона не дублює їх і не спрямована на організацію політичних дебатів з питань, які потрібно розглядати на інших форумах.

Ця Ініціатива відкрита для заінтересованих країн регіону, які поділяють її цілі і мають бажання розробляти і впроваджувати узгоджені робочі плани, в яких віддзеркалені їхні індивідуальні погляди і пропозиції. Як і Середземноморський діалог, вона ґрунтується на принципі спільної належності, тобто цілковитої поваги до взаємних інтересів НАТО   країн-учасниць, зважаючи на їх різноманітність і специфічні потреби. Вона буде зосереджена на практичній співпраці у тих сферах, зокрема в галузі безпеки, де НАТО може “додати вартості”, тобто в тих сферах, де можна скористатися сильними сторонами і досвідом НАТО для отримання можливостіmзробити внесок у довгострокову безпеку і стабільність у регіоні за допомогою таких форм співпраці, які в інших контекстах недоступні.

Практичне виконання цієї Ініціативи буде ґрунтуватись на специфічних заходах, які передбачають різні форми співпраці і допомоги, застосування набутого досвіду і відповідних механізмів та інструментів, вироблених в інших ініціативах НАТО, зокрема в Партнерстві заради миру і Середземноморському діалозі. Такі заходи, пристосовані до індивідуальних потреб, можуть передбачати надання порад з питань оборонної реформи, складання бюджету і планування та відносин між цивільними і військовими; співпрацю між військовими, спрямовану на поліпшення оперативної сумісності, яка охоплює участь у деяких навчаннях і освітніх та тренувальних програмах; індивідуальну участь за бажанням в операціях з підтримання миру під проводом НАТО; боротьбу з тероризмом, наприклад, за допомогою обміну інформацією та співпраці в морі; допомогу Альянсу в справі долання загрози з боку зброї масового знищення; розвиток співробітництва в сфері безпеки кордонів, наприклад, у зв’язку з боротьбою проти тероризму або розповсюдження стрілецької і легкої зброї та контрабанди; та співпрацю в сферах, що належать до цивільного планування на випадок надзвичайних ситуацій. НАТО розробила набір практичних заходів у цих пріоритетних сферах, що слугують основою для індивідуальних робо-чих планів, які розробляються і виконуються спільно із заінтересованими країнами.

Як і у випадку з Середземноморським діалогом, головною передумовою успіху Ініціативи є розвиток відчуття власності щодо її цілей та заходів серед країн регіону. В політичному документі, прийнятому НАТО в липні 2004 року, визнається ця вимогаі згадується необхідність чіткого розуміння НАТО і цілей Ініціативи урядами та тими, хто формує громадську думку в країнах-учасницях. У документі пропонується зважати на важливість спільних зусиль у сфері громадської дипломатії та регулярних консуль- тацій, які забезпечують повагу до поглядів країн-учасниць в міру поступового розвитку і втілення Ініціативи.


© Інститут Трансформації Суспільства 2007 - 2017.
При повному або частковому використаннi матерiалiв посилання на сайт "Інституту Трансформації Суспільства" є обов'язковим.
Вiдповiдальнiсть за достовiрнiсть матерiалiв покладається на їх авторів.
Контактні телефони: (044)235-98-28      (044)235-98-27