Мій вибір - NATO
Міністерство закордонних справ України

Iсторiя та традицiї

зовнiшньополiтичноїслужби України

 

 
Зовнішньополітична служба України має давні традиції, засновані, передусім, на дипломатичному досвіді Київської Русі-України.
 
Водночас, витоки української дипломатії є значно глибшими. Відтак, її коріння слід шукати на стику візантійської і римської традицій, що лежать в основі усіх сучасних європейських держав.
 
Давньоукраїнська держава підтримувала активні відносини з Візантією, Святим Престолом, Германською імперією, Польщею, Угорщиною, Францією, скандинавськими державами.
 
Особливо розгалуженими і динамічними зовнішні відносини стали в часи правління сина Володимира Святославича, князя Ярослава Мудрого (1019-1054). Він активно використовував поширений в часи середньовіччя метод здійснення дипломатії - укладання династичних шлюбів. Син Ярослава Всеволод одружився з донькою візантійського імператора Константина IX Мономаха. Одна з дочок Ярослава - Анна була віддана за французького короля Генріха І. Інша донька, Єлизавета, стала дружиною норвезького короля Гаральда Суворого, а третя Анастасія - угорського короля Андраша І. Тісні відносини з Польщею були скріплені шлюбом сестри Ярослава Доброніги з краківським князем Казимиром.
 
Важливий внесок у зміцнення міжнародних позицій України того часу було здійснено багатьма державними діячами, серед яких згадуємо вагомі досягнення Володимира Мономаха (1053 – 1125), князя Романа Мстиславовича (ор.1152 – 1205), Короля Данила Галицького (1201 – 1264 роки).
 
Після занепаду і розпаду Давньоукраїнської держави, реальний поступ української дипломатії став особливо помітним у Козацьку добу.
 
Розпочавши своє формування у першій половині XVI ст., українське козацтво поступово перетворюється на носія національної державності. На початку XVII ст. Військо Запорізьке стає суб'єктом міжнародних зносин, впливовим військово-політичним фактором у Східній і Південно-Східній Європі. У 1594 році козацтво уклало договір з представниками християнського союзу держав "Священною лігою" про спільну боротьбу проти Османської імперії. Січ вперше за свою історію стає повноправним учасником міжнародної коаліції.
 
З приходом гетьмана Богдана Хмельницького, який "вільно розмовляв польською, руською, турецькою мовами і латиною, мав тонкий і проникливий розум, був терпеливий і хитрий" (Проспер Меріме), а головне - у зв'язку з його військовими перемогами, міжнародні контакти козацтва суттєво активізуються і розширюються.
 
У своїй резиденції в Переяславі Б.Хмельницький приймав посланців європейських держав, трансільванського князя Георгія Ракоці, послів султана і московського царя. Він вів переговори з польськими представниками, налагодив і розвинув відносини зі Швецією.
 
Однак, зусиль гетьмана, в тому числі і дипломатичних, виявилося замало, щоб забезпечити Україні незалежність. Після Б.Хмельницького найбільший внесок у становлення і розвиток української дипломатії зробили гетьмани Іван Виговський, Іван Мазепа і Пилип Орлик.
Наступний шанс української дипломатії з'явиться аж через два століття...
 
*  *  *  *  *  *
 
Створення і становлення Міністерства закордонних справ України як повноцінної державної структури пов'язане з проголошенням 10 червня 1917 року І Універсалу Української Центральної Ради і створенням Української Народної Республіки.
 
Процес формування органів законодавчої і виконавчої гілок влади знайшов своє оформлення в проголошеному Центральною Радою 16 липня 1917 року Другому універсалі, в якому йшлося про утворення Генерального Секретаріату - виконавчого органу влади. З першого дня існування Генерального секретаріату в його складі розпочало діяльність Генеральне секретарство з національних справ, що стало прообразом першого зовнішньополітичного відомства України у XX столітті.
 
22 грудня 1917 року Голова Генерального Секретаріату Української Народної Республіки, проголошеної III Універсалом Центральної Ради, Володимир Винниченко і Генеральний секретар з міжнаціональних справ Олександр Шульгин підписали "Законопроект про створення Генерального секретарства міжнародних справ", який цього ж дня був схвалений на засіданні Уряду УНР.
 
Цим документом визначилися обов'язки Генерального секретарства міжнародних справ, а саме: "здійснення міжнародних зносин держави, охорона інтересів українських громадян поза межами УНР, тимчасово - загальне влаштування національних непорозумінь в межах УНР".
 
Важливий імпульс подальшому розвитку української зовнішньополітичної служби надав оприлюднений 12 січня 1918 року IV Універсал Центральної Ради, в якому УНР проголошувалася "самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою Українського Народу".
 
Саме в цей час розпочинається активна робота над створенням мережі дипломатично-консульських установ, діяльність яких регулювалася державними законами та нормативними документами Генерального секретарства міжнародних справ (згодом - Міністерства закордонних справ); формуванням відповідної правової бази дипломатичної діяльності (навесні 1918 року співробітниками українського МЗС було підготовлено проект закону "Про закордонні установи УНР); підготовкою дипломатичних кадрів.
 
За час діяльності Центральної Ради було розпочато налагодження контактів з державами світу. Зокрема, у грудні 1917 року український уряд налагодив зв'язки з країнами Антанти, приймаючи представників Франції ("Генеральний комісар Франції при уряді України") та Великої Британії ("Представник Великої Британії").
 
Наприкінці грудня 1917 року українська делегація взяла участь у мирних переговорах у Бресті, де 27 січня 1918 року було підписано перший мирний договір у світовій війні.
 
Українське зовнішньополітичне відомство Центральної Ради очолювали:
Олександр ШУЛЬГИН
Генеральний секретар міжнародних справ,
Міністр закордонних справ
(грудень 1917 року - 24 січня 1918 року)
Всеволод ГОЛУБОВИЧ
Міністр закордонних справ
(З0 січня - 3 березня 1918 року)
Микола ЛЮБИНСЬКИЙ
Державний секретар закордонних справ, Керуючий МЗС
(3 березня - 28 квітня 1918 року)
 
З приходом до влади 28 квітня 1918 року Гетьмана Української Держави Павла Скоропадського український уряд продовжив розбудову національної зовнішньополітичної служби.
 
Було визначено три основні напрями зовнішньої політики Української Держави: "встановлення дружніх відносин з країнами Четвертного Союзу; вирішення спірних територіальних проблем з сусідніми державами; встановлення дипломатичних відносин з нейтральними державами“.
 
За час діяльності Гетьманського уряду розширилося коло країн, з якими було встановлено дипломатичні відносини. Зокрема, Українська Держава започаткувала роботу своїх дипломатичних місій у Румунії, Фінляндії, Швейцарії, Швеції (загалом до 10 держав), а також прийняла понад двадцять повноважних представників зарубіжних країн (Австро-Угорщини, Болгарії, Грузії, Німеччини, Туреччини, Польщі, Румунії, Фінляндії та інших).
 
Уряд Української Держави також сформував окрему делегацію для мирних переговорів з Росією. Переговори з російською делегацією відбувалися у Києві з травня до жовтня 1918 року. Делегація РСФСР, очолювана Християнам Раковським і Дмитром Мануїльським, виконувала одночасно функції тимчасового дипломатичного представництва в Українській Державі.
 
Вагомий внесок у розвиток української зовнішньополітичної служби здійснив Міністр закордонних справ Дмитро Дорошенко, який став наступником Миколи Василенка. Саме Д.Дорошенко досяг важливих дипломатичних результатів, створив ефективну структуру українського МЗС і розвинув законодавчу базу зовнішньополітичної діяльності. У червні 1918 року було прийнято "Закон про посольства і місії Української Держави", в липні цього ж року - "Закон про українську консульську службу". За період Гетьманського уряду розпочали діяльність перші вітчизняні Консульські курси - навчальний заклад, що був покликаний забезпечити державу дипломатичними і консульськими фахівцями.
 
За часів діяльності Гетьманського уряду Міністерство закордонних справ України очолювали:
Микола ВАСИЛЕНКО
Голова Ради Міністрів, Міністр закордонних справ
(30 квітня - 20 травня 1918 року)
Дмитро ДОРОШЕНКО
Керуючий МЗС, Міністр закордонних справ
(20 травня - 14 листопада 1918 року)
Георгій АФАНАСЬЄВ
Міністр закордонних справ
(14 листопада - 14 грудня 1918 року)
 
Із створенням Другого республіканського уряду (Директорії), сформованого в грудні 1918 року, дипломатичні контакти попередніх українських урядів були значною мірою збережені, а подеколи розширені.
 
Зокрема, Директорія, першим Міністром закордонних справ якої став Володимир Чехівський, направила своїх дипломатичних представників до Бельгії, Великої Британії, Греції, Італії, США, відкрила посольства в Естонії, Латвії, Чехо-Словаччині, Угорщині. Українська держава була представлена у Ватикані. Делегація УНР взяла участь у Паризькій мирній конференції, одночасно виконуючи функції тимчасового дипломатичного представник України у Франції.
 
Основна діяльність українських дипломатичних представництв і спеціальних делегацій УНР була спрямована на те, щоб забезпечити визнання України та заручитися міжнародною підтримкою у її державницьких прагненнях. Дипломатичні установи УНР здійснювали широку інформаційну та видавничу роботу, а також виконували основні консульські функції. В країнах, де перебували українські полонені, було організовано їхнє повернення Батьківщину; при представництвах у Берліні, Відні й Римі існували військово-санітарні місії військовополонених.
 
За часів Директорії у практику української зовнішньополітичної служби  ввійшло проведення з'їздів послів і глав дипломатичних місій, з яких найважливішими стали два: у Карлових Варах (1919р.) та Відні (1920 р.).
 
 
За часів діяльності Директорії Міністерство закордонних справ України очолювали:
Володимир ЧЕХІВСЬКИЙ
Голова Ради Міністрів - Міністр закордонних справ
(26 грудня 1918 року - 11 лютого 1919 року)
Кость МАЦІЄВИЧ
Міністр закордонних справ (13 лютого - березень 1919 року)
Володимир ТЕМНИЦЬКИЙ
Міністр закордонних справ
(квітень – серпень 1919 року)
Андрій ЛІВИЦЬКИИ
Керуючий МЗС
(серпень 1919 року – травень 1920 року)
 
* *  *  *  *  *
 
Невід’ємною сторінкою в історію української дипломатії увійшла зовнішньополітична діяльність Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР).
 
1 листопада 1918 року в результаті збройного повстання до влади у Львові прийшла Національна Рада, яка 13 листопада прийняла Тимчасовий Основний Закон про самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської імперії та утворення самостійної держави.
 
Зовнішньополітична діяльність ЗУНР головним чином зводилася до двох ключових напрямів: відносини з Наддніпрянською Україною, тобто Українською Народною Республікою та державами Антанти.
 
Керуючись спільним прагненням до історичного об'єднання українських земель в соборній державі, 22 січня 1919 року представники обох урядів привселюдно проголосили Акт злуки УНР та ЗУНР.
 
За час своєї діяльності уряд ЗУНР налагодив широкі дипломатичні контакти, відкривши власні представництва в Австрії, Італії, Німеччині, Угорщині, Чехо-Словаччині, Югославії. Спеціальні місії були направлені до держав, де перебувала значна кількість української еміграції - Канади, США, Бразилії.
 
У липні 1919 року уряд ЗУНР відрядив окрему делегацію на Паризькі мирні переговори, де представники ЗУНР активно співпрацювали з дипломатичною місією УНР.
 
 
 
 
 
За часів діяльності ЗУНР її зовнішньо­політичне відомство очолювали:
Василь ПАНЕЙКО
Державний секретар зовнішніх справ
(11 листопада 1918 року - 1919 рік)
Льонгин ЦЕГЕЛЬСЬКИЙ
Державний секретар зовнішніх справ
(4 січня –10 березня 1919 року)
Михайло ЛОЗИНСЬКИЙ
Державний секретар зовнішніх справ
(10 березня –17 квітня 1919 року)
Степан ВИТВИЦЬКИЙ
Державний секретар зовнішніх справ
(17 квітня-травень1919року,
9 червня-жовтень 1919 року,
1серпня –лютий 1920 року )
Кость ЛЕВИЦЬКИЙ
Державний секретар зовнішніх справ
(початок 1920-1923рік)
 
*  *  *  *  *  *
 
Одночасно із державотворчими зусиллями, яких докладали уряди УНР та ЗУНР, Гетьманату та Директорії, вже починаючи з липня 1917 р. відбувалося формування паралельних державних структур Радянської України.
 
З самого початку формування владних структур Радянської України виконання “зовнішньополітичних функцій" було певною мірою покладене на Народне секретарство міжнаціональних справ, яке згодом було перетворене на Народне секретарство міжнародних справ на чолі з Володимиром Затонським.
 
Усічні 1919 року було сформовано Раду народних комісарів УСРР, керівником якої став Християн Раковський, одночасно очоливши зовнішньополітичне відомство радянської України і змінивши на цій посаді Миколу Скрипника.
 
За час своєї діяльності уряд УСРР розгорнув мережу власних дипломатичних представництв. Зокрема, представники УСРР перебували у Варшаві, Берліні, Празі. Щодо іноземних дипломатичних посланників при уряді радянської України, то серед них були представники Польщі, а також Австрії, Німеччини, Чехо-Словаччини, які опікувались переважно торговельно-економічними та консульськими питаннями.
 
У цей період діяльність Наркомату закордонних справ УСРР була в основному спрямована на розвиток дипломатичних відносин з іншими державами, вдосконалення внутрішнього законодавства в межах компетенції наркомату, підтримку контактів з представництвами іноземних держав в УСРР.
 
Водночас, ситуація кардинально змінилася після утворення в грудні 1922 року Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Всі зовнішньополітичні, економічні, торговельні зв’язки України невдовзі перейшли у підпорядкування союзного центру, а УСРР була позбавлена права на власну зовнішньополітичну діяльність.
 
Ще 18 жовтня 1922 р. ЦК КП(б)У прийняв постанову "Про згортання апарату НКЗС УСРР", повноваження якого мали бути передані союзному наркомату. Незважаючи на спроби тодішнього народного комісара закордонних справ УСРР Х.Г.Раковського протидіяти цьому рішенню (за його ініціативою 23 березня 1923 р. було прийнято звернення ЦК КП(б)У до Політбюро ЦК РКП(б) з проханням переглянути питання щодо злиття НКЗС УСРР і СРСР), НКЗС УСРР було офіційно ліквідовано 20 вересня 1923 р.
 
Таким чином, на початку 20-х років XX ст., Україна втратила не лише державність - спочатку фактичну, а потім і формальну, але й на довгі роки позбулася можливості формувати і втілювати власну зовнішню політику.
 
Зовнішньополітичне відомство УСРР очолювали:
Сергій БАКИНСЬКИЙ
Народний секретар з міжнаціональних справ
(14 грудня 1917 року - 1 березня 1918 року)
Володимир ЗАТОНСЬКИЙ
Народний секретар закордонних справ
(1-4 березня 1918 року)
Микола СКРИПНИК
Народний секретар закордонних справ
(8 березня - 18 квітня 1918 року)
Християн РАКОВСЬКИИ
Народний комісар закордонних справ
(січень - липень 1919 року та березень 1920 року - липень
1923 року)
 
*  *  *  *  *  *
 
1 лютого 1944 року сесія Верховної Ради СРСР прийняла Закон "Про надання Союзним Республікам повноважень у галузі зовнішніх зносин та про перетворення у зв'язку з цим Народного Комісаріату Закордонних Справ із загальносоюзного в союзно-республіканський народний комісаріат". Цим актом після двадцятирічної перерви були формально поновлені права союзних республік у сфері зовнішньополітичної діяльності.
 
5 лютого 1944 року приймаються постанови Політбюро ЦК КП(б) України і Укази Президії Верховної Ради УРСР про утворення українського НКЗС.
 
Міжнародна діяльність України в період 1944-1990 років була в основному зорієнтована на участь у роботі Організації Об'єднаних Націй (ООН), що давало можливість, хоча й символічну і обмежену, інформувати світову громадськість про життя України, брати участь у обговоренні світових та регіональних проблем, здобувати досвід у сфері багатосторонньої дипломатії.
 
Як держава-засновниця ООН Україна (Українська РСР) брала участь у розробці Статуту цієї організації, формуванні її структури, органів та установ.
 
Делегація УРСР розгорнула активну діяльність в ООН вже в перші роки її існування. Українська делегація внесла чимало пропозицій до Статуту ООН, тимчасових правил процедури Генеральної Асамблеї ООН, резолюцій щодо біженців і переселенців, переміщених осіб, представництва неурядових організацій в Економічній і Соціальній Раді ООН (ЕКОСОР), роботи Дунайської конференції тощо.
 
У 1945 р. Українська РСР стає членом Міжнародного Суду, в 1946 р. - Всесвітньої організації охорони здоров'я, в 1947 р. - Всесвітнього поштового союзу, в 1948 р. - Всесвітньої метеорологічної організації, в 1954 р. - Міжнародної організації праці (МОП,) ЮНЕСКО, в 1956 р. - Європейської Економічної Комісії, в 1957 р. - МАГАТЕ.
 
У 1948-1949 і 1984-1985 роках Україна обиралася непостійним членом Ради Безпеки ООН. Однак лише у 2000-2001 роках, коли Україна була втретє обрана до РБ ООН, наша держава діяла як незалежний учасник міжнародних відносин.
 
У радянські часи Україна ставала членом ЕКОСОР, Адміністративної Ради МОП, Ради керівників Програми ООН з навколишнього середовища, Ради керівників МАГАТЕ, Комітету боротьби з апартеїдом та із здійснення невід'ємних прав палестинського народу.
 
Серед проблем, що вирішувалися ООН за активної участі України, були проблеми роззброєння, зокрема заборони хімічної зброї, незастосування сили, демілітаризації космосу, ліквідації залишків колоніалізму, заборони найманства. На 45-й сесії ГА ООН (1990 р.) 126 країн прийняли резолюцію про міжнародне співробітництво з подолання наслідків Чорнобильської аварії.
 
1945-1990 рр. участь УРСР в міжнародних організаціях, в першу чергу ООН, керувалася Москвою. Водночас, працівники української зовнішньополітичної служби здобували необхідний фаховий досвід.
 
Міністерство закордонних справ УРСР очолювали:
Олександр КОРНІЙЧУК
(лютий - липень 1944 року)
Дмитро МАНУЇЛЬСЬКИЙ
(1944 - 1952 роки)
Анатолій БАРАНОВСЬКИЙ
(10 червня 1952 року - 17 червня 1953 року)
Лука ПАЛАМАРЧУК
(11 травня 1954 року - 13 серпня 1965 року)
Дмитро БІЛОКОЛОС
(16 березня 1966 року - 11 червня 1970 року)
Георгій ШЕВЕЛЬ
(10 серпня 1970 року - 18 листопада 1980 року)
Володимир МАРТИНЕНКО
(18 листопада 1980 року - 28 грудня 1984 року)
Володимир КРАВЕЦЬ
(29 грудня 1984 року - 27 липня 1990 року)
 
*  *  *  *  *  *
 
Новий історичний етап у розвитку української дипломатії розпочався 16 липня 1990 року, коли Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України.
 
У Декларації зазначається, що Україна "як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій...". Україна "виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах".
 
Після прийняття історичного Акту про незалежність України 24 серпня 1991 року перед Міністерством закордонних справ постали цілком нові завдання, пов'язані з визнанням України міжнародним співтовариством, встановленням дипломатичних відносин, створення ефективної мережі власних дипломатичних і консульських представництв, розбудовою повноцінних двосторонніх відносин з зарубіжними країнами, набуттям членства і утвердженням в провідних міжнародних організаціях.
 
Досягнення позитивних результатів на згаданих ділянках, а також закладання основних концептуальних засад зовнішньої політики України є головним здобутком української дипломатії за чотирнадцять років незалежності.
 
За перші роки незалежності Україну визнало понад 170 зарубіжних країн. Практично з усіма ними встановлені дипломатичні відносини та активно розвивається двостороннє співробітництво. В Україні діють 102 представництва іноземних держав та міжнародних організацій.
 
Україна створила ефективну мережу власних дипломатичних і консульських представництв, будучи представленою у світі 119 закордонними установами.
 
Сьогодні в системі МЗС працює понад 2000 співробітників (у 18 разів більше ніж у 1990 р.). Важливої уваги надається підготовці нових поколінь українських дипломатів. Серед учбових закладів України, що дають вищу дипломатичну освіту, ключовими є Дипломатична Академія при МЗС України, Інститут міжнародних відносин Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, Львівський Національний університет імені Івана Франка, Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого, Інститут сходознавства і міжнародних відносин "Харківський колегіум".
 
Україна сьогодні є членом понад 90 міжнародних організацій. У 2000-2001 роках Україну входила до складу непостійних членів Ради Безпеки ООН. Наша держава уклала і виконує понад дві тисячі міжнародно-правових документів.
 
За роки незалежності представники України неодноразово очолювали і обиралися керівниками багатьох авторитетних міжнародних структур, насамперед органів Організації Об’єднаних Націй. Як винятковий приклад, згадуємо про те, що саме представник України, Геннадій Удовенко був обраний Президентом 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН.
 
2 липня 1993 року Верховна Рада України схвалила Основні напрями зовнішньої політики України.
 
Згідно зі статтею 106 Конституції України, керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави здійснює Президент України, який представляє країну в міжнародних відносинах, веде переговори та укладає міжнародні договори України, приймає рішення про визнання іноземних держав, призначає та звільнює глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях, приймає вірчі грамоти дипломатичних представників іноземних держав.
 
Відповідно до Указу Президента України "Про Положення про Міністерство закордонних справ України" від 3 квітня 1999 року, "Міністерство закордонних справ України (МЗС України) як центральний орган виконавчої влади є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері зовнішніх зносин України та координації заходів у цій сфері, в тому числі спрямованих на реалізацію стратегічних цілей зовнішньої політики України щодо забезпечення входження України в європейський простір та створення передумов для набуття Україною членства в Європейському Союзі (ЄС), Організації Північноатлантичного договору (НАТО)”, а основними завданнями МЗС України є:
- участь у забезпеченні національних інтересів і безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства;
- забезпечення проведення зовнішньополітичного курсу України, спрямованого на розвиток політичних, економічних, гуманітарних, наукових та інших зв'язків з іноземними державами, міжнародними організаціями;
- забезпечення дипломатичними засобами захисту суверенітету, безпеки, територіальної цілісності та непорушності кордонів України, її політичних, торгово-економічних та інших інтересів;
- координація заходів, здійснюваних органами виконавчої влади щодо забезпечення проведення єдиного зовнішньополітичного курсу України, в тому числі щодо виконання стратегічних цілей і пріоритетних напрямів державної політики у сфері інтеграції України до ЄС та НАТО;
- здійснення загального нагляду за виконанням міжнародних договорів України, в тому числі й іншими сторонами, додержанням прав, що випливають із таких договорів для України;
- внесення в установленому порядку пропозицій щодо основних напрямів діяльності у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції;
- забезпечення прозорості процесу реалізації стратегії європейської та євроатлантичної інтеграції України;
- сприяння входженню України до світового інформаційного простору;
- сприяння забезпеченню стабільності міжнародного становища України, піднесенню її міжнародного авторитету, формуванню позитивного міжнародного іміджу держави, поширенню у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера;
- створення сприятливих зовнішніх умов для зміцнення незалежності, державного суверенітету, економічної самостійності та збереження територіальної цілісності України;
- забезпечення відповідно до наданих повноважень цілісності та узгодженості зовнішньополітичного курсу України;
- захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном;
- забезпечення розвитку зв'язків із закордонними українцями та їх громадськими організаціями, координації заходів, здійснюваних органами виконавчої влади у цій сфері".
 
Сьогодні Міністерство закордонних справ втілює визначений керівництвом держави стратегічний курс України на членство в ЄС і НАТО.
 
Рік 2005-й залишив помітні віхи в процесі реалізації європейських та євроатлантичних інтеграційних устремлінь України. Це - надання Європейським Союзом Україні статусу країни з ринковою економікою й проведення в Києві Форуму Спільноти Демократичного Вибору.
 
Згідно з Указом Президента України Віктора Ющенка від 22 серпня 2005 року “Про внесення змін до Указу Президента України “Про заходи щодо вдосконалення координації діяльності органів виконавчої влади у сфері зовнішніх зносин”, Міністерству закордонних справ України були надані широкі повноваження щодо координації діяльності органів виконавчої влади у сфері зовнішніх зносин Української держави.
 
Понад 500 працівників зовнішньополітичного відомства України підтримали ідеї Помаранчевої революції у відомій “Заяві українських дипломатів”.
 
Міністерство закордонних справ України очолювали:
Анатолій ЗЛЕНКО
Міністр закордонних справ України
(27 липня 1990 року - 25 серпня 1994 року)
Геннадій УДОВЕНКО
Міністр закордонних справ України
(25 серпня 1994 року -17 квітня 1998 року)
Борис ТАРАСЮК
Міністр закордонних справ України
(17 квітня 1998 року - 29 вересня 2000 року)
Анатолій ЗЛЕНКО
Міністр закордонних справ України
(2 жовтня 2000року – 2 вересня 2003року)
Костянтин ГРИЩЕНКО
Міністр закордонних справ України
(2 вересня 2003 року – 3 лютого 2005 року)
Борис ТАРАСЮК
Міністр закордонних справ України
4 лютого 2005 року - 30 січня 2007 року)
 
З 21 березня 2007 року Міністерство закордонних справ України очолює Арсеній Яценюк.
 

 

 

 

 Керівний склад МЗС Уккраїни

 

 
 
МІНІСТР ЗАКОРДОННИХ СПРАВ УКРАЇНИ
ЯЦЕНЮК АРСЕНІЙ ПЕТРОВИЧ
ТЕЛ.: (044) 238-15-01
 
ПЕРШИЙ ЗАСТУПНИК МІНІСТРА ЗАКОРДОННИХ СПРАВ УКРАЇНИ
ОГРИЗКО ВОЛОДИМИР СТАНІСЛАВОВИЧ
ТЕЛ.: (044) 238-15-04
 
ПЕРШИЙ ЗАСТУПНИК МІНІСТРА ЗАКОРДОННИХ СПРАВ УКРАЇНИ
ХАНДОГІЙ ВОЛОДИМИР ДМИТРОВИЧ
ТЕЛ.: (044) 238-15-06
 
 
ЗАСТУПНИКИ МІНІСТРА:
 
ВЕСЕЛОВСЬКИЙ АНДРІЙ ІВАНОВИЧ
ТЕЛ.: (044) 238-15-12
 
ЄЛІСЄЄВ КОСТЯНТИН ПЕТРОВИЧ
ТЕЛ.: (044)
 
КОСТЕНКО ЮРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ
ТЕЛ.: (044) 238-15-17
 МАЙМЕСКУЛ МИКОЛА ІВАНОВИЧ
ТЕЛ.: (044) 238-15-08
 
 
 

 

 

 Структура МЗС України

 

 
 
 
ДЕПАРТАМЕНТ СЕКРЕТАРІАТУ МІНІСТРА
Директор
             ЗАЯЦЬ
Андрій Іванович
 
 
тел. (+38 044) 238 15 13
 
ВІДДІЛ РЕЧНИКА МЗС (ПРЕС-СЛУЖБА)
Речник МЗС
          ДЕЩИЦЯ
Андрій Богданович
 
 
тел. (+38 044) 238 15 29
 
ПЕРШИЙ ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ДЕПАРТАМЕНТ
Директор
          СЕМЕНЕЦЬ
Олег Євгенович
 
 
тел. (+38 044) 238 15 43
 
ДРУГИЙ ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ДЕПАРТАМЕНТ
Директор
          ГРУШКО
Ігор Олегович
 
  
тел. (+38 044) 238 15 54
ТРЕТІЙ ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ДЕПАРТАМЕНТ
Директор
          РИЛАЧ
Валерій Олександрович
 
 
тел. (+38 044) 238 15 35
 
ЧЕТВЕРТИЙ ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ДЕПАРТАМЕНТ
Директор
          ПРОКОПЧУК
Ігор Васильович
 
 
тел. (+38 044) 238 15 23
 
ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИЙ ДЕПАРТАМЕНТ
Директор
          ГНАТИШИН
Іван Миколайович
 
 
тел. (+38 044) 238 15 77
 
ДЕПАРТАМЕНТ ГЕНЕРАЛЬНОГО СЕКРЕТАРІАТУ
Директор
          ЯКОВЕНКО 
Петро Павлович
 
 
тел. (+38 044) 238 15 40
тел. (+38 044) 238 17 48 - (канцелярія)
ДЕПАРТАМЕНТ ЕКОНОМІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА
Директор
          КОРСУНСЬКИЙ
Сергій Володимирович
 
 
тел. (+38 044) 238 15 51
 
ДЕПАРТАМЕНТ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
В.о. директора
          ТАРАНЕНКО
Олександр Сергійович
 
 
тел. (+38 044) 238 15 58
 
ДЕПАРТАМЕНТ КАДРІВ
Директор
          ДЕМ'ЯНЮК
Олександр Павлович
 
 
тел. (+38 044) 238 15 65
 
ДЕПАРТАМЕНТ КОНСУЛЬСЬКОЇ СЛУЖБИ
Директор
          БАЗИЛЕВСЬКИЙ 
Борис Миколайович
 
 
тел. (+38 044) 238 15 15
 
ДЕПАРТАМЕНТ КОНТРОЛЮ НАД ОЗБРОЄННЯМИ ТА ВІЙСЬКОВО-ТЕХНІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА
Директор
          БЄЛАШОВ
Володимир Євгенович
 
 
тел. (+38 044) 238 15 69
 
ДЕПАРТАМЕНТ КУЛЬТУРНОГО ТА ГУМАНІТАРНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА
Директор
          СКУРАТОВСЬКИЙ
Михайло Васильович
 
 
тел. (+38 044) 238 15 37
 
 
ДЕПАРТАМЕНТ НАТО
В.о. директора
          ЯСНЮК
Владислав Іванович
 
 
тел. (+38 044) 238 15 56
 
ДЕПАРТАМЕНТ ООН ТА ІНШИХ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
Директор
          КИСЛИЦЯ
Сергій Олегович
 
 
тел. (+38 044) 238 15 64
 
АДМІНІСТРАТИВНИЙ ДЕПАРТАМЕНТ
В.о. директора
          ШЕКЕРА
Володимир Вікторович
 
 
тел. (+38 044) 238 15 97
 
ДОГОВІРНО-ПРАВОВИЙ ДЕПАРТАМЕНТ
Директор
          КРОХМАЛЬ 
Володимир Георгійович
 
 
тел. (+38 044) 238 15 86
 
ПОЛІТИЧНИЙ ДЕПАРТАМЕНТ
Директор
          ЦВЄТКОВ
Олександр Глібович
 
 
тел. (+38 044) 238 15 31
 
ДЕПАРТАМЕНТ ДЕРЖАВНОГО ПРОТОКОЛУ
В.о. директора
          МЕДОВНІКОВ
Олександр Михайлович
 
 
тел. (+38 044) 238 15 47
 
ДЕПАРТАМЕНТ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
Директор
          КОВАЛЬ
Володимир Олександрович
 
 
тел. (+38 044) 238 15 76
 
 
 
 
КОНТРОЛЬНО-РЕВІЗІЙНЕ УПРАВЛІННЯ
Начальник
          СОЛОВЕЙ 
Володимир Васильович
 
 
тел. (+38 044) 238 15 27
 
УПРАВЛІННЯ ВЗАЄМОДІЇ З ДЕРЖАВНИМИ ОРГАНАМИ ТА КООРДИНАЦІЇ ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН
Начальника
          ЧАЛИЙ
Петро Федорович
 
 
тел. (+38 044) 238 15 21
 
УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОГО АРХІВУ
Начальник
          КОЛОТІЛОВА 
Любов Миколаївна
 
 
тел. (+38 044) 238 16 28
 
УПРАВЛІННЯ З ПИТАНЬ ЗАКОРДОННОГО УКРАЇНСТВА
Начальник
          БОЄЧКО 
Василь Дмитрович
 
 
тел. (+38 044) 238 15 33
 
УПРАВЛІННЯ РЕЖИМУ ТА ЗАХИСТУ ІНФОРМАЦІЇ
Т.в.о. начальника
          ХАЛІН
Леонід Васильович
 
 
тел. (+38 044) 238 15 72
 
УПРАВЛІННЯ ЮРИДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Начальник
          КУШНІР
Ігор Петрович
 
 
тел. (+38 044) 238 15 80
 
ВИЩІ КУРСИ ІНОЗЕМНИХ МОВ
Начальник
          ПЛЕСКАЧОВА
Надія Михайлівна
 
 
тел. (+38 044) 238 15 60
 
 
 
ДИПЛОМАТИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ ПРИ МЗС УКРАЇНИ
Ректор
          ГУМЕНЮК 
Борис Іванович
 
 
тел. (+38 044) 238 15 45
 
ПРОФСПІЛКОВИЙ КОМІТЕТ МЗС
Голова профкому
          СУПРУН
Ольга Дмитрівна
 
 
тел. (+38 044) 238 17 85
РЕДАКЦІЯ ЖУРНАЛУ «ПОЛІТИКА І ЧАС»
Головний редактор
          ТАУКАЧ 
Ольга Георгіївна
 
тел. (+38 044) 279 39 18
 
 
 
ДОВІДКОВА СЛУЖБА – ТЕЛ. (+38 044) 238-17-77
Е-mаil: zsmfa@mfa.gov.ua

 

 

 

Пріоритетні завдання Міністерства закордонних справ України

на 2007 рік

 

Минулого року на міжнародній арені ми були активними та ініціативними і водночас дружніми та прагматичними. Світ став ще більш відкритим для українців. Нас бачать, впізнають, чують і сприймають у світі. Як результат, пишаємося помітним зміцненням міжнародних і регіональних позицій України, а також незмінно високою протягом останніх років увагою та інтересом до нашої держави як важливого та надійного партнера.

 
Відтак, чимало завдань попереду, у тому числі – перед МЗС України.
 
У нинішній ювілейний рік 90-річчя зовнішньополітичної служби України Міністерство закордонних справ націлене на конструктивну роботу з метою максимального забезпечення національних інтересів нашої держави. Послідовність, передбачуваність та взаємовигідний прагматизм – незмінні основні принципи зовнішньої політики України, яка використовує свій інструментарій для вирішення таких ключових завдань.
 
Завдання перше:
Захист інтересів громадян України за кордоном –
максимальна увага та зручність
 
Що це означає ?
Консульсько-правовий захист громадян України за кордоном залишатиметься основним пріоритетом діяльності Міністерства. При цьому засадничими принципами роботи на цьому напрямі будуть Кваліфікованість, Оперативність, Доступність. Саме такий КОД дозволить втілити у практичну площину гасло „Держава як соціальний партнер своїх громадян”.
 
Першочергова увага Міністерства буде спрямована на досягнення практичних результатів у переговорах щодо спрощення візового режиму, соціального та пенсійного забезпечення, взаємного визнання документів про освіту, обміну засудженими для відбування покарання на Батьківщині. Такі переговори буде сконцентровано з тими державами, де перебуває найбільше наших співвітчизників.
 
Посиленої уваги вимагатиме системне вдосконалення нормативно-правової бази діяльності консульської служби. Інструкції мають бути чіткими та однозначними, забезпечувати як для консулів, так і для громадян прозорість і зрозумілість порядку вирішення питань.
 
Буде запроваджено сучасну систему підготовки та підвищення кваліфікації консульських працівників.
 
 
Яка від цього користь країні і людям ?
Громадянин України, де б він не перебував за кордоном, матиме змогу оперативно отримати кваліфіковану безоплатну консультацію у найближчій консульській установі.
 
Укладення угод про соціальне забезпечення, визнання документів про освіту дозволить нашим співвітчизникам працювати за тими професіями, які відповідають їхньому освітньому фахові, бути впевненими у гарантованості своїх трудових і соціальних прав за кордоном і після повернення до України.
 
Завдання друге:
ІнтеґраціяУкраїни у світовий економічний простір – шлях до вирішення актуальних питань життєдіяльності України
 
Що це означає ?
Розвиток світу визначається нині динамічними і всеохоплюючими глобалізаційними процесами. Україна зацікавлена якнайповніше інтеґруватися в них, щоби не опинитися на цивілізаційному узбіччі. Наша держава здатна посісти гідне місце в європейській і світовій інфраструктурі з огляду на вигідне географічне положення, значний економічний, науково-технічний та сировинний потенціал. Проте особливо важливим для України є створення конкурентоспроможної економіки.
 
Наша держава зацікавлена досконало оволодіти практикою ринкових відносин в умовах жорсткої конкуренції. Тому вже цього року Україна планує набути членства в Світовій організації торгівлі. МЗС забезпечить ефективний дипломатичний супровід завершення процесу вступу нашої держави до СОТ.
 
З метою зменшення енергетичної залежності України МЗС сприятиме пошуку ефективних шляхів диверсифікації джерел енергопостачання, залученню іноземного досвіду, технологічної бази у галузі енергозбереження.
 
Серед інших завдань, над вирішенням яких працюватиме Міністерство, - зовнішнє сприяння соціально-економічним реформам в Україні, підтримка національних виробників у встановленні контактів зі своїми зарубіжними партнерами, утвердження позитивного іміджу й інвестиційної привабливості України у світі. 
 
Яка від цього користь країні і людям ?
Членство в СОТ оптимізує законодавчу базу для ефективного і прозорого ведення бізнесу в Україні, збільшить пропозиції товарів і послуг, а також покращить їхню якість на внутрішньому ринку, сприятиме доступу торгової марки „made in Ukraine” на міжнародні ринки, зумовить раціональну інвестиційну політику. Це стане гарантією стабільного економічного розвитку України, зростання зайнятості та добробуту населення, підвищення рівня оплати праці.
 
Україна, як найбільша держава-транзитер у Європі, є надійною ланкою міжрегіональної транспортної мережі енергоносіїв Азія-Європа. Це забезпечує суттєві надходження до Державного бюджету України, прийнятні ціни для населення, в першу чергу, на газ. Використання унікального транспортного потенціалу дозволяє нашій державі бути вагомим партнером міжрегіонального співробітництва, пропонувати і відстоювати власні варіанти поглиблення інтеґраційних процесів на основі поєднання інтересів країн-експортерів та країн-імпортерів.
 
Для України, як і Європи в цілому дедалі більшої актуальності набуває питання зменшення енергетичної залежності. Його вирішення полягає в диверсифікації джерел надходження енергоносіїв і використання альтернативних видів палива. Йдеться про одну з найбільш важливих складових національної безпеки України, а відтак – безпеки кожного її громадина. 
 
Завдання третє:
Європейська інтеґрація – це демократичні цінності та високі стандарти життя для всіх громадян України
 
Що це означає ?
Європейська інтеґрація – це стратегічний і цивілізаційний вибір українського суспільства. Вона є засадничим пріоритетом зовнішньої та внутрішньої політики України. Європейська ідея стає в Україні сутністю суспільної свідомості.
 
У 2007 році українська дипломатія продовжить роботу з метою створення умов, необхідних для набуття повноправного членства нашої держави в Європейському Союзі.
 
В основі євроінтеґраційних дій України – забезпечення належної реалізації Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС, Стратегії інтеґрації України до ЄС, Плану дій Україна-ЄС (див. розділ „Європейська інтеґрація” на сайті www.mfa.gov.ua). У політичній площині, основну увагу МЗС буде приділяти роботі над укладенням нового базового договору між Україною та ЄС, який у 2008 році має замінити діючу Угоду про партнерство і співробітництво. Договір має привнести нову філософію у відносини з ЄС, засновану на принципах політичної асоціації та економічної інтеграції.
 
ЄС – найбільший торговельний партнер України. У економічній сфері триватиме активна робота зі створення поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, реальні можливості для її формування відкриваються відразу ж після набуття Україною членства у СОТ.
 
Окремим важливим напрямом нашої роботи є спрощення оформлення віз для громадян України та укладення двосторонніх угод про „малий прикордонний рух”.
 
Очікуємо, що цього року буде підписано Угоду між Україною та ЄС про спрощення оформлення віз, а приблизно за рік вона набуде чинності. Нашим довгостроковим завданням у цій сфері є забезпечення у перспективі повноцінного безвізового режиму між Україною та ЄС.
 
Яка від цього користь країні і людям ?
Успіхи на шляху європейської інтеґрації – це наближення життя українських громадян до високих стандартів добробуту та соціальних ґарантій, медичного забезпечення та екології, трудового законодавства та безпеки і стабільності.
 
Створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС стане важливим інструментом поступової інтеґрації України до внутрішнього ринку Євросоюзу. Йдеться про можливість для українських експортерів бути присутніми повною мірою на одному з найбільших і динамічних ринків світу, переорієнтація фінансової допомоги на кредитне, інвестиційне фінансування, зближення технічних стандартів і вимог, входження в транспортну, енергетичну й інфраструктурну мережу ЄС, повноправна участь України у різних галузях співробітництва з ЄС. Від цього виграють усі – держава і кожен громадянин України, зміцнивши свою економічну свободу.
 
Спрощення оформлення віз для української молоді, пенсіонерів, бізнесменів, журналістів та інших категорій громадян сприятиме реалізації їхніх власних інтересів, створить можливість вільно подорожувати, навчатись в європейських університетах, безперешкодно провадити бізнес.
 
Очікуване укладення Угод про „малий прикордонний рух” з Польщею, Румунією, Словаччиною та Угорщиною дозволить безвізові поїздки для сотень тисяч українських громадян, які мешкають у прилеглих до кордонів районах.
 
Завдання четверте:
Євроатлантична інтеґрація – ґарантія безпеки та всебічного розвитку держави
 
Що це означає ?
Сьогоднішній світ зіткнувся з безліччю викликів і загроз. Йдеться не лише про загрозу тероризму, неконтрольованого розповсюдження зброї масового знищення, але й про організовану злочинність, нелегальну міграцію, торгівлю людьми, поширення епідемій і вірусів, забруднення довкілля тощо. Ці загрози не зупиняються перед державними кордонами та не вибирають своїх „жертв” за національною ознакою. Із загрозами глобального характеру можна успішно боротися лише на глобальному рівні - спільними зусиллями міжнародного співтовариства.
 
Україна є невід’ємною складовою міжнародних процесів. Усе, що відбувається за межами держави, впливає й на нас – українців, на нашу безпеку та добробут. Ми можемо ефективно протидіяти сучасним викликам і загрозам, якщо заручимося підтримкою найбільш ефективної та впливової організації в галузі безпеки – Організації Північноатлантичного договору (НАТО).
 
Ефективність спільних дій залежить, передусім, від взаємної сумісності наявних сил і засобів для протидії загрозам, досягнення найвищих стандартів економічного, соціального, науково-технологічного розвитку нашої держави. Всьому цьому істотно сприятиме членство України в НАТО, курс на набуття якого визначено Законом України від 19 червня 2003 року „Про основи національної безпеки України”.
 
Завдання МЗС полягатиме у подальшому розвитку взаємовигідної співпраці з Північноатлантичним альянсом, формуванні умов для вступу України до НАТО, зокрема, шляхом інформування широких верств українського суспільства про діяльність НАТО і співробітництво України та інших держав з Альянсом, у т.ч. через створений 2006 року веб-сайт „Україна - НАТО” (http://www.ukraine-nato.gov.ua); виконання Цільового плану на 2007 рік у рамках Плану дій Україна-НАТО; залучення експертної та фінансової допомоги держав-членів НАТО для вирішення завдань у рамках Інтенсифікованого діалогу. Важливим залишатиметься забезпечення участі України в миротворчих, стабілізаційних та антитерористичних операціях під проводом НАТО.
 
Яка від цього користь країні і людям ?
За допомогою НАТО була ліквідована аварія на колекторних спорудах Харкова у 1995 році. Саме НАТО, однією з перших, надавала Україні допомогу у ліквідації катастрофічних наслідків повеней у 1995, 1998 та 2001 роках.
 
Трастовий фонд НАТО на сьогодні виділив 4,1 млн. євро на ліквідацію застарілої зброї в Україні, що, як засвідчили вибухи у Новобогданівці, створює загрозу безпеці наших громадян. Загалом проект розрахований на 12 років і на його реалізацію НАТО передбачає виділити 25 млн. євро. Адже йдеться про 133 тис. тон боєприпасів, 1,5 млн. одиниць легких озброєнь і стрілецької зброї, 1 000 одиниць переносних зенітно-ракетних комплексів – величезної кількості застарілої й тому небезпечної зброї.
 
Саме завдяки НАТО збережено найбільший у Європі полігон „Яворів” у Львівській області, де працюють десятки українських компаній малого та середнього бізнесу, громадяни України постійно мають роботу.
 
НАТО у 2006 році виділила 2 млн. євро на розвиток науки в Україні. Близько 400 українських учених із 2000 року брали участь у програмі НАТО “Безпека через науку”. 
 
У 2006 році НАТО виділила Україні 430 тис. євро на проект з перекваліфікації та соціальної адаптації військовослужбовців звільнених у запас, що реалізується на базі Хмельницького національного університету. Спільно здійснюється низка природоохоронних проектів.
 
Завдяки співпраці з НАТО зростає обороноздатність Української держави. Проведення спільних військових навчань сприяє підвищенню рівня підготовки Збройних Сил України. Служити в армії взірця НАТО – це бажання переважної більшості українських офіцерів та солдатів, які мали змогу ознайомитися з високим рівнем соціального забезпечення своїх колег з держав-членів НАТО.
 
Національним інтересам України відповідає співробітництво з НАТО у боротьбі проти міжнародного тероризму, розповсюдження зброї масового знищення, нелегального обігу наркотиків, торгівлі людьми тощо.
 
Членство України в НАТО – це надійна гарантія нашої безпеки, помножена на інноваційний потенціал Північноатлантичного альянсу у військово-промисловому комплексі. Членство в НАТО – це ознака демократії, стабільності, високих економічних та соціальних стандартів.
 
Завдання п‘яте:
Ініціативна регіональна політика – шлях до створення середовища безпеки і стабільності навколо України
 
Що це означає ?
Кожна держава зацікавлена мати сприятливе для її розвитку навколишнє оточення. Україна не є виключенням, а відтак особливої уваги надає Балто-Чорноморсько-Каспійському регіонові. Йдеться про створення середовища безпеки і стабільності – політичної, економічної, енергетичної, міграційної тощо.
 
Значна увага надаватиметься завершенню договірно-правового оформлення Державного кордону України по всьому його периметру. Цю роботу вже закінчено з сусідніми країнами-членами ЄС і НАТО – Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією. Нині працюємо з Росією та Молдовою. Після ратифікації білоруським парламентом Договору про державний кордон з’явиться можливість приступити до оформлення українсько-білоруського кордону.
 
Україна зарекомендувала себе активним учасником миротворчої і антитерористичної діяльності в регіоні і світі в цілому. На сьогодні Україна – шоста в Європі країна-постачальниця миротворчих контингентів і персоналу до операцій ООН із підтримання миру. Від Косово і Грузії  до Ліберії й Судану – українські миротворці гідно несуть прапор миру, підвищуючи імідж й авторитет України в світі.
 
Україна є і залишиться активним учасником Придністровського врегулювання, яке здійснюється на основі Плану Президента України В.Ющенка „До врегулювання через демократію”.
 
Провідною є роль України у розвитку і функціонуванні регіональних об’єднань та ініціатив, в основі яких лежать демократичні цінності. Україна виступила ініціатором створення Організації за демократію і економічний розвиток – ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова), де Україна нині головує, а також, разом з Грузією, – Спільноти демократичного вибору.
 
Україна посідає важливе місце в діяльності Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), де здійснюватиме піврічне головування з листопада 2007 року. З питань утвердження демократії, безпеки і стабільності наша держава і надалі співпрацюватиме також з Вишеградською „четвіркою” (Польща, Словаччина, Угорщина, Чехія), Пактом стабільності для Південно-Східної Європи, країнами „Ваймарського трикутника” (Німеччина, Польща, Франція).
 
Яка від цього користь країні і людям ?
Приведення в належний договірний і функціональний стан кордонів України має пряме практичне значення. Це дозволить з одного боку стимулювати торговельно-економічні відносини та людські контакти, зокрема, між прикордонними регіонами, а з іншого боку покласти край нелегальному переміщенню людей, товарів, зброї, наркотиків.
 
Зовнішня політика України значною мірою визначається потребами її регіонів, зокрема, прикордонних. Нині ми є свідками, як вони беруть дедалі більш активну участь у транскордонному співробітництві, яке стосується сфер, як-от: політична, економічна, екологічна, інфраструктурна, гуманітарна. Вигода від цього очевидна – відпрацьовуються схеми передачі навиків демократичного суспільства, громадянської ініціативи, створюються умови для вирівнювання стандартів життя по обидва боки кордону, розширюється промислова кооперація, розбудовується комунікаційна інфраструктура, налагоджується взаємодопомога у випадках катастроф і ліквідації наслідків стихійного лиха тощо.
 
Співпраця України з відповідними регіональними структурами сприяє вирішенню питань енергетичної безпеки, економічного співробітництва, боротьбі з торгівлею людьми, поширенням ВІЛ/СНІДу, бідності тощо.
 
Завдання шосте:
Закордонне українство й українська культура: єдність українського народу, імідж та авторитет України у світі
 
Що це означає ?
Закордонне українство загалом налічує до 20 мільйонів українців, з яких чи не половина мешкає в Росії, країнах Центральної Азії, Східної Європи та Південного Кавказу. Це важливий демографічний, інтелектуальний, соціально-культурний та інформаційний ресурс України. Україна – наша спільна Вітчизна. Український народ – єдиний і неподільний. Разом ми несемо спільну відповідальність за подальшу розбудову Української держави, зміцнення її позицій на міжнародній арені.
 
Поглиблення взаємодії із закордонним українством – один із ключових пріоритетів у діяльності зовнішньополітичного відомства України.
 
Робота МЗС буде спрямована на підтримку об'єднань світового українства, задоволення його культурно-освітніх потреб (планується відкриття Міжнародної української школи), забезпечення координації діяльності органів влади та недержавних інституцій у зв'язках із закордонним українством, залучення його ресурсів до просування національних інтересів України у світі.
 
Висока оцінка української культури світовою спільнотою – це визнання нашої держави частиною європейської цивілізації.
 
МЗС своїми можливостями пропагуватиме за кордоном кращі надбання культурної спадщини й сучасних здобутків нашого народу, сприятиме відновленню в Україні визначних пам’яток архітектури та історичних місць.
 
Міністерство розвиватиме мережу культурно-інформаційних центрів України у складі закордонних дипломатичних представництв нашої держави.
 
Триватиме робота з привернення уваги світу до трагедії Голодомору в Україні 1932-33 рр. та забезпечення світового визнання Голодомору актом геноциду українського народу.
 
Яка від цього користь країні і людям ?
У розширенні діалогу між Україною та закордонним українством зацікавлені всі, чиї рідні і близькі проживають за межами України. З метою полегшення контактів закордонних українців з історичною Батьківщино МЗС забезпечує діяльність Національної комісії з питань закордонних українців при Кабінеті Міністрів України. Комісія, зокрема, розглядає питання щодо надання статусу та посвідчень закордонного українця, які дозволяють їхнім власникам отримати безкоштовну багаторазову візу на в’їзд до України терміном на п’ять років.
 
Навчання у Міжнародній українській школі дасть змогу учням, які мешкають за межами України, отримати атестат про середню освіту державного зразка, а також здобути необхідні знання для вступу до вищих навчальних закладів України.
 
Українці за кордоном уже відчувають зростаючу увагу й турботу своєї Вітчизни. У рамках Державної програми співпраці із закордонними українцями на період до 2010 року здійснюється організаційна, матеріальна та фінансова підтримка культурно-просвітницької, освітньої та видавничої діяльності закордонних українських громадських організацій, забезпечення українських шкіл, класів, бібліотек підручниками, художньою літературою, періодичними виданнями, технічними засобами тощо.
 
Культурний вимір зовнішньої політики України – важлива складова діяльності нашої держави і найкоротший шлях до поширення інформацію про минуле і сучасне нашої держави, її історико-культурне надбання та економічний потенціал.
 
Вітчизняна дипломатія сприятиме українським митцям і культурологам в їх міжнародних контактах, участі у конференціях та інших заходах за кордоном.
 
Післямова
 
Головна мета перелічених завдань МЗС – це задоволення міжнародних інтересів і потреб України та її громадян. Результат – зростаюча впевненість громадян України у своїх можливостях, увазі та захищеності з боку держави. Успіх вітчизняної дипломатії – це успіх кожного українського громадянина.
 
 
За матеріалами сайту www.mfa.gov.ua.
 


© Інститут Трансформації Суспільства 2007 - 2017.
При повному або частковому використаннi матерiалiв посилання на сайт "Інституту Трансформації Суспільства" є обов'язковим.
Вiдповiдальнiсть за достовiрнiсть матерiалiв покладається на їх авторів.
Контактні телефони: (044)235-98-28      (044)235-98-27