Мій вибір - NATO

Україна і радники: як виховати неслухняну дитину і вступити її в НАТО?
24.01.2019

Україна йде до стандартів НАТО у сфері безпеки та оборони. Йде своєю унікальною дорогою за допомогою спеціальних людей, яких називають радниками. Часом цей шлях схожий на «сізіфів труд», часом зусилля виглядають кумедними, але крок за кроком, камінчик до камінчика… Україна схожа на неслухняну дитину, яку взялися виховувати досвідчені професіонали-ентузіасти, щоб урешті-решт вступити її в «університет», пардон, в НАТО… Наскільки ж корисні реформи, що їх пропонують Україні західні радники?

Все починається з вимог, іменованих «стандартами». Це не лише стандарти озброєння та норми підготовки, сумісності, але й менеджменту. Важливою умовою є цивільний контроль за військовим сектором. Традиційно це розглядають запобіжник від надмірного впливу військових на політичну ситуацію в країні. Проте Україна має суттєву відмінність від решти країн НАТО – ми де-факто маємо війну.

Відповідно до прийнятого у червні 2018 року Закону про національну безпеку, «демократичний цивільний контроль – комплекс здійснюваних відповідно до Конституції і законів України правових, організаційних, інформаційних, кадрових та інших заходів для забезпечення верховенства права, законності, підзвітності, прозорості органів сектору безпеки і оборони та інших органів, діяльність яких пов’язана з обмеженням у визначених законом випадках прав і свобод людини, сприяння їх ефективній діяльності й виконанню покладених на них функцій, зміцненню національної безпеки України». Простіше кажучи, цивільний контроль або нагляд є засобом демократичного контролю за діяльністю силових структур. Він забезпечує комунікацію між різними силовими підрозділами, а також уможливлює транспарентність бюджетування силовиків. Останнє – невичерпне джерело корупції в Збройних Силах, коли процедури закупівлі засекречують через нібито підвищену чутливість питання. Така практика існує в пострадянській українській армії як на «вхід», так і на «вихід». Особливо на «вихід»: продаж старих зразків зброї третім країнам (як, утім, і найновішої продукції Укроборонпрому), завжди відбувається в закритому режимі. Що ж до потреб Генерального штабу, то тут гриф «таємно» накладається, здається, навіть на закупівлю туалетного паперу.

Згідно з Законом України про національну безпеку, цивільний контроль є багатоступеневим і складається «з контролю, що здійснюється Президентом України; контролю, що здійснюється Верховною Радою України; контролю, що здійснюється Радою національної безпеки і оборони України; контролю, що здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; судового контролю; громадського контролю». Об’єктами нагляду є діяльність Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, Національної поліції України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної міграційної служби України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, інших органів виконавчої влади, які входять до сектору безпеки і оборони України.

Як свідчить європейський досвід, найвагомішою ланкою цивільного контролю є парламентська. Наразі функції цивільного парламентського контролю здійснює комітет з питань національної безпеки та оборони Верховної Ради. Планується створити новий комітет Верховної Ради для парламентського нагляду за сектором безпеки та оборони, що буде складатися із секретаріату та дев’яти народних депутатів. Є пропозиція частково розсекретити фінансову складову державного оборонного замовлення та закупівель. Ідея приваблива, проте є велика ймовірність, що це стане ще одним розплідником бюрократії в державі, яка і без того потребує невідкладного скорочення бюрократичних процедур.

Інше питання – гендерна рівність в армії. Як правило, міністром оборони в країнах НАТО є не просто цивільна особа, а ще й жінка. Україна на словах дотримується гендерного курсу, виконуючи резолюцію ООН №1325, проводячи численні тематичні тренінги і воркшопи. Говорять, що навіть створюють окрему посаду заступника міністра, яку обійме генерал-жінка. Однак усе це «пахне» традиційною для української армії показухою. Щось подібне відбувалося з просуванням стратегічних комунікацій. НАТО проспонсорувало безліч івентів з цієї теми, проте радянська вертикаль залишається незламною і невмирущою. Та й з цивільним міністром оборони в Україні складається «так собі»: Порошенко просто звільнив генерала Полторака з армії, залишивши його міністром. Український підхід на ділі!

А як співвідноситься демократичний цивільний контроль за силовими органами з прямим призначенням кадрових працівників СБУ (Донецька область) та МВС (Київська область) на керівні посади в обласних адміністраціях? Тепер уже силовики керують цивільними і контролюють їх. А що робити – президентські й парламентські вибори не за горами. Звісно, можна знайти раціональні пояснення цим змінам, але схоже на те, що адмінресурс на місцях дуже потрібен нинішній владі!

Проте західні радники не завжди говорять малопотрібні речі, які у нас саботують на практиці. У випадку з Укроборонпромом, як кажуть, краще з гарного коня впасти, аніж на поганому їздити. Ця структура, створена за часів Януковича як вертикально орієнтована корпорація, давно вже асоціюється виключно з тіньовими схемами й корупцією. Регуляторна функція держави – монополіста із виробництва та продажу зброї – гальмує розвиток галузі. В Україні, де четвертий рік триває війна, чимало приватних виробництв навчилися виготовляти цікаві зразки новітньої військової техніки. Але продавати її вони практично не мають права. Точніше, існує постанова про те, що кожен такий суб’єкт може отримати ліцензію для експорту, але на практиці треба обов’язково узгоджувати ціну з державними спецекспортерами. А це і є вікно корупції та гальмо торгівлі!

Інший внесок західних радників – система документів стратегічного оборонного планування. І все б нічого – піраміда стратегій, що прописана ухваленим законом про національну безпеку, вибудовується на американський манер і прив’язана до президентських виборів (протягом 6 місяців після обрання президент має представити свою стратегію національної безпеки, від якої будуть «танцювати» всі інші документи стратегічного планування), проте виглядає на те, що будь-яка українська стратегія буде штучною, неживою. Адже в її основу має бути покладена стратегічна культура, що визначає модель поведінки держави на зовнішній арені. Навряд чи західні радники обізнані з нашою стратегічною культурою аж настільки, аби щось радити у цій сфері. А написати «від себе» не вийде – за кожним словом пильнують все ті ж радники. Ось і виходить дурна ситуація – мертва «малоамериканська» стратегія для України. Натомість відпустити українських стратегів-планувальників у «вільне плавання» радники не можуть: є ризик, що вони напишуть стратегію «нацистської України» для потреб Путіна.

Відтак, «не всі йогурти однаково корисні». Проте нас змушують пити їх всі одночасно, аби надолужити затримки росту. Принаймні ми ще фігуруємо в якості неслухняних дітей Заходу, яким «треба пити йогурти». Діти Росії вже служать в армії.


Польсько - Український портал


© Інститут Трансформації Суспільства 2007 - 2019.
При повному або частковому використаннi матерiалiв посилання на сайт "Інституту Трансформації Суспільства" є обов'язковим.
Вiдповiдальнiсть за достовiрнiсть матерiалiв покладається на їх авторів.
Контактні телефони: (044)235-98-28      (044)235-98-27